Перечислите всех персонажей из Чарли и шоколадная фабрика, и всех персонажей из Субастика ​

Осінь - чарівна пора,пора сонця, звабливої втоми і особливої прохолоди дощових ранків. В повітрі витає солодкий п'янкий запах стиглих фруктів. Ніжне сонячне проміння ласково пестить шкіру. Тонким серпанком пролітають повз ажурні ниточки бабиного літа і світ розквітає пахощами осіннього меду. Важкі краплі дощу наповнюють землю довгожданною вологою і свіжість опалого листя проникає у все твоє єство. Люблю осінь, люблю це безмежне відчуття якоїсь особливої насолоди від затишних кольорових вуличок і різнобарвних парасоль під такою любою осінньою зливою.

ГОНЧАР
За  вікнами  згасає  день.  А  може,  то  тільки  здається  старо-му  Сахронові...  Занеміг  старий  гончар,  лежить  на  дерев’яному
ліжкові.  В  хаті  вечорова  сутінь...
Сонце  майже  навкруг  обійшло  дідову  хату  і  вже  в   приза -хідне напільне вікно жбурнуло золотим полум’ям. Сліпучий сніп
проміння впав на двері, висвітив мисник коло одвірка і  полицю,
що  темніла  на  білій  стіні.
У миснику і  на полиці стоять глечики, коники, куманці, ма -кітерки, горщики, журавлики, баранці  — все це зробив дід Сахрон
своїми руками. З глини народилися вони... Для нього  всі ці гончарні
вироби як діти. Він навіть пам’ятає, коли вони з’явилися на світ...
Давно, ще малим, потрапив Сахрон до гончарні, і  завертівся
його  круг.  Навчався  в   самого  Пошивайла  Тараса,  знаменитого  
майстра,  якого  знали  на  всіх  ярмарках...
Від  Пошивайла  і   перехоплював  науку  малий  Сахрон.  Мав  
особливе  відчуття  до  глини...
Сахрон брався до діла, як маляр або музикант. Неспокійний,
трепетний. До глини завжди придивлявся: щоб з  доброго родовища
була та, щоб вимішана старанно, не густа і   води не було в  ній за -йвої. І  вже коли брав із замісу, то неначе зачерпував пригорщами
зерно із пшеничного вороха. Клав на круг, обіймав   обома руками
той кавалок мокрої глини і починав священнодіяти. Піднімав уверх,
формував свого глечика чи куманця, виліплював чутливими паль -цями, вкладав у  сиру глину тепло долонь своїх і  жар своєї душі.
Стінки  того  виробу  мусили  бути  не  товсті  і  не  перетончені,
рівними,  як  сталевий  лист  під  умілою  рукою  ковали.
І  вже  так  старався  гончар,  щоб  не  було  по  боках  жодного
бугрика чи виїмки. І   виходили з-під його рук не просто горшки,
макітри, виходила пісня, витворена з   глини. Загартована в   печах
на огні, та пісня дзвеніла потім на всіх ярмарках, скликаючи до
себе  дівчат  і  молодиць.
А  ще,  бувало,  як  розмалює  сам  глечика,  вазу  чи  куманця
маками,  пшеничними  колосками,  жолудями  а  чи  пелюстковим
цвітом  соняхів,  жар-птицями  та  жайворонням,  то  вже  й  сам  не
вірить,  що  це  його  робота.  Якими  тільки  барвами  не  грала  його
одухотворена  глина,  якими  звуками  не  видзвонювала.  Радувала
вона  і  слух,  і  зір,  і   душу...