» Переписуючи речення, виправте помилки в написанні прислівників.
•3 гаю виглядає біла, блискуча на сонці, церквиця сільця. Плоти не поміт-
но безшумно сунуть вниз... Червононосі чайки мовчки пролітають над на-
ми, в мить розрізаючи повітря своїми загостреними сталевими крилами. Вода
в Дніпрі жовта, як перестояний чай, любовно хлюпочеться маленькими корот-
кими хвилями об чистий ніжний пісок берега. Широчінь води поширює душу.
Здалеку без угаву ллються довгі кінцеві ноти пісні, і мені час від часу сум-
но, солодко, тужно від них... Я в тому чудесному краї, повнім для мене зага-
док, страшно, болюче, солодко поетичнім, сповитім вінком пісень... У цей ве-
чір я згадую на мить давній давній вечір, ах який давній, наче доісторичний,
наче з казки. Так само було тоді свіжо, вогко, від ранку до вечора пахло сіном,
споришем... (За В. Винниченком)
только очень нужно
Так давно, що Мовна Країна була лише одним містом, де жили букви.
У ті далекі часи голосні букви трималися купки. А приголосні ходили по місту і байдикували.
Але за кілька днів байдикувати їм набридло.
Вирішили вони одна з іншою потоваришувати, поговорити.
Літера П зустріла букву Л.
--П!
--Л!
Так само С і В спробували поговорити:
--С!
--В!
Нецікаві розмови виходять.
Не знали приголосні, як між собою зрозумітися.
Аж тут прислухались.
Голосні між собою сперечались:
--У!
--І!
--Е!
Та так вже голосно, що всі знудьговані приголосні побігли дивитися.
А та О змагалися в спритності. А решта їх підбадьорювали.
П і Л стали біля И з двох боків.
Всі закричали разом, і вийшло слово ПИЛ!
С та В пішли до фінішу. С привітала О з перемогою:
--СО!
В підбадьорила А:
--ВА!
А так як вони були поруч, вийшла СОВА?
З того часу приголосні букви зрозуміли, що з голосними поруч жити цікавіше.
Можна склади і навіть слова утворювати.
І розмовляти так краще.
как это было я совсем позабыл, но слава Богу,
я чувствую что сожаления нет, я знаю что уже перейден порог,
я удивляясь на стену смотрю, а вижу дорогу.
Моя душа как неробей-океан, мои глаза вбирают небо рывком,
я даже может смогу подключить к себе телевышку.
И тихо гаснет значение "Вам", и растворяется за ним мое "Ом",
я отчетливо слышу мечты что садятся на крыше.
Азарий Оза Озаозари оз, и много звуков есть в моей голове,
и нужно стать к Востоку лицом, а сердцем быть к ветру.
И за нежнейшим шептаньем берез и за тихой песней веселой траве
всегда найдется хороший вопрос, что б был без ответа.
Открытой книги затянувшийся след и песни слезы из двух моих глаз,
я буду слушать как люди молчат и я буду верить,
что мое "да" всегда сильней чьих-то "нет", что выйдет все хотя б на тысячный раз,
что за открытыми здесь впопыхах будут нужные двери