Геній українського народу, видатний поет Тарас Григорович Шевченко зробив неоціненний вклад у світову духовну та літературну скарбницю. Це був перший український поет, який сягнув такого рівня. Його довершена творчість й досі сіє зерна добра і світла, палахкотить незгасимим полум’ям проникливої мудрості і безкомпромісної справедливості.Тарас Григорович Шевченко народився звичайним кріпаком, і йому, як нікому іншому, були добре відомі й зрозумілі страждання бідноти. Через це все своє життя він присвятив ідеї соціального і національного визволення трудящих із рабства та боротьбі за свободу свого народу. Не було такої сфери життя українців, якої б не торкнулася творчість великого Кобзаря. У більшості своїх творів поет закликав усі народи тогочасної Російської імперії об’єднатися і боротися проти царизму. Шевченко вірив, що після звільнення від експлуататорів на його рідній землі настане прекрасне, щасливе життя:«І на оновленій земліВрага не буде, супостата,А буде син, і буде мати,І будуть люде на землі».Без імені Тараса Григоровича Шевченка неможливо уявити української літератури, національної культури і нашої країни взагалі. Творчість великого Кобзаря невмируща. Життя поета можна вважати справжнім мистецьким подвигом, адже усі свої сили він віддавав на порятунок українського народу та української культури. Саме Шевченко відкрив перед своїми співвітчизниками шлях у щасливе майбутнє.З плином часу українці все більше переконуються в тому, що поезії цього видатного митця являють собою справжні одкровення, які він висловлював не тільки на адресу минулих і сучасного поколінь, а й на адресу прийдешніх українців. З часів життя та творчості поета не одне покоління наших співвітчизників звіряло своє життя за його поезіями. Підтвердженням цього можуть бути рядки відомої української поетеси Ліни Костенко з вірша під назвою «Кобзареві»:«Кобзарю! Знов до тебе я приходжу,бо ти для мне – совість і закон…Кобзарю, знаєш, нелегка епоха,оцей двадцятий невгамовний вік.Завихрень – безліч. Тиші – анітрохи…Прости, що я дрібницями тривожутвій вічний, твій глибокий сон».Тарас Григорович Шевченко – це вічний вогонь, який ніколи не згасне в серцях українців. А творчість великого Кобзаря – це недоторканна святиня, якою гордяться і дорожать усі наші співвітчизники. Ми, нащадки видатного поета, будемо завжди зігрівати у своїх душах той вогник безмежної любові до рідної Вітчизни, який своїми безсмертними творами запалив найвидатніший український поет Т. Г. Шевченко.
Влітку багато дітей гостять у своїх родичів: хто в селі, хто в іншому місті. Я часто відвідую свою тітку, і цього літа я гостила у неї близько місяця. Дні тягнулися поволі і одноманітно, здавалося, що жара долатиме нас вічно. Але один день у мене залишився в пам'яті.
Моя подруга Олена запропонувала сходити в Палац для дітей і подивитися «Живий куточок». В порівнянні із задушливими вулицями міста Палац для дітей здався нам раєм. Перше, що я побачила, — це акваріуми з незвичайно красивими рибками. їх різноколірна луска переливалася всіма барвами веселки. Рибки підпливали до скла і дивилися на нас, беззвучно відкриваючи роти, потім раптом різко спливали в глиб акваріума,' витончено виляючи хвостами і плавниками. Краса рибок, їх плавні рухи привели мене в стан спокою і утихомиреності. Але тут мій погляд впав на крокодила. Його очі здалися мені сумними.
Ми з подругою пішли далі. У іншій кімнаті були різні тварини і птахи. Крупна і різноколірна папуга щось обурено кричав при наближенні людей. Тут же була мавпа, яку теж турбувало наближення людей, вона голосно кричала. Решта мешканців куточка спокійно реагувала на нас. Товстенькі морські свинки і крихітні хом'яки давалися в руки, їм подобалося, коли їх гладили.
Ми вийшли з Палацу для дітей, і день здався мені не таким нудним. Спілкування з тваринами принесло велике задоволення. Відчуття спокою і втихомиреності не покидало мене весь день. І досі я часто згадую свої відвідини «Живого куточка».
Моя подруга Олена запропонувала сходити в Палац для дітей і подивитися «Живий куточок». В порівнянні із задушливими вулицями міста Палац для дітей здався нам раєм. Перше, що я побачила, — це акваріуми з незвичайно красивими рибками. їх різноколірна луска переливалася всіма барвами веселки. Рибки підпливали до скла і дивилися на нас, беззвучно відкриваючи роти, потім раптом різко спливали в глиб акваріума,' витончено виляючи хвостами і плавниками. Краса рибок, їх плавні рухи привели мене в стан спокою і утихомиреності. Але тут мій погляд впав на крокодила. Його очі здалися мені сумними.
Ми з подругою пішли далі. У іншій кімнаті були різні тварини і птахи. Крупна і різноколірна папуга щось обурено кричав при наближенні людей. Тут же була мавпа, яку теж турбувало наближення людей, вона голосно кричала. Решта мешканців куточка спокійно реагувала на нас. Товстенькі морські свинки і крихітні хом'яки давалися в руки, їм подобалося, коли їх гладили.
Ми вийшли з Палацу для дітей, і день здався мені не таким нудним. Спілкування з тваринами принесло велике задоволення. Відчуття спокою і втихомиреності не покидало мене весь день. І досі я часто згадую свої відвідини «Живого куточка».