Історико-культурні заповідники – вкрай важливі місця кожної країни і навіть людства. Як відомо, світ навколо підлягає великим змінам – те, що було раніше, якусь кількість років тому, набагато відрізняється від того, що є зараз. Це можна сказати в тому числі і про культуру, яка постійно розвивається. Історико-культурні заповідники зберігають у собі чіткі образи та історичну інформацію, яка може зберегтися тільки в рамках такого заповідника. Тому кожен повинен піклуватися про відродження та реставрацію національних історико-культурних заповідників. Робити свій особистий внесок в таку реставрацію та відродження повинна кожна людина, а також місцева влада і держава.
Як мені думається, сама велика і серйозна роль у відродженні та реставрації національних історико-культурних заповідників належить українській державі. У нашій країні присутня серйозна централізація фінансових коштів. Всі податки, збори та обов’язкові платежі концентруються в Києві, де і розподіляються між різними фінансовими цілями. Однією з таких цілей є підтримка у формі реставрації та відродження історико-культурних заповідників. У державному бюджеті має виділятися більше коштів на цю мету, державні чиновники повинні віддавати собі звіт в тому, що збереження історико-культурних заповідників неймовірно важливо для того, щоб репутація нашої країни зростала. Щороку наші історико-культурні заповідники відвідують величезна кількість туристів, які милуються всім тим, що є в наших історико-культурних заповідниках.
Досить важлива роль кожної людини у відродженні та реставрації історико-культурних заповідників. Ці установи постійно збирають кошти, які призначаються саме для реставрації та відродження, тому кожна людина може зробити свій фінансовий внесок. Для кожної людини це досить важливо, оскільки вона живе в цій країні і хоче, щоб вона могла залучати туристів і збільшувати знаходження в національну економіку.
Найменші можливості зробити свій внесок у реставрацію та відродження історико-культурних заповідників має місцева влада. Проблема в тому, що наші сучасні українські органи місцевої влади мають украй вузькі повноваження. Втім, якщо у членів цих місцевих органів дійсно є велике бажання, їх роль може зрости, адже вони можуть натиснути на органи центральної влади, так і на окремих громадян , закликаючи їх жертвувати свої особисті кошти на цю благородну мету.
Жили у країні Граматиці українські префікси. Було їх дуже багато: Роз-, Без-, Під-, Над-, Від-, Між-, Перед-... І були вони поважними, і пишалися собою, бо служили Українській мові - одній з найчарівніших мов світу. Шанували префікси порядок, вони завжди знали, де й коли стати, як змінити слово, як грамотно писатися. Але в кожній сім'ї бувають проблеми... Префікси З- і С-, жваві пустуни, були великими друзями, їх завжди бачили разом. Як вітер, гасали вони наввипередки по палацу. Тільки й чути було: з-з-з-, с-с-с-. Не в одного з поважних префіксів аж голова йшла обертом від того гасання. А коли кликали всіх до роботи, З- і С-створювали такий безлад у країні! Уявляєте, як вони з розгону, не задумуючись, ставали коло якогось Слова! Хто перший добіг, той і став. Так, кого хочеш, можна збити з пантелику! Поважні префікси часто соромили пустунів, закликали їх бути серйознішими, відповідальнішими, - одним словом, виховували... Особливо обурювалися префіксиРоз- і Без-. "Ми теж можемо вимовлятися нечітко, але ж пишемося завжди однаково, бо інакше це було б неповагою до себе та й до інших префіксів взагалі!" Але вмовляння не допомагали. І тоді префікси зібрали Велику наукову раду. Вони виступали з доповідями, сперечалися... І нарешті ухвалили ПРАВИЛО: префікс С- пишеться перед буквами К, П, Т, Ф, X, префікс З- пишеться перед усіма іншими буквами. І все.З того часу префікси З-, С- і пишуться за такими правилами. Бо ПРАВИЛА є обов'язковими для виконання.Хіба що невігласи цього не знають. Але у нас таких немає!Юлія НОВАК, учениця 5-го класу середньої загальноосвітньої школи № 20 імені Олени Теліги. м. Феодосія.
Історико-культурні заповідники – вкрай важливі місця кожної країни і навіть людства. Як відомо, світ навколо підлягає великим змінам – те, що було раніше, якусь кількість років тому, набагато відрізняється від того, що є зараз. Це можна сказати в тому числі і про культуру, яка постійно розвивається. Історико-культурні заповідники зберігають у собі чіткі образи та історичну інформацію, яка може зберегтися тільки в рамках такого заповідника. Тому кожен повинен піклуватися про відродження та реставрацію національних історико-культурних заповідників. Робити свій особистий внесок в таку реставрацію та відродження повинна кожна людина, а також місцева влада і держава.
Як мені думається, сама велика і серйозна роль у відродженні та реставрації національних історико-культурних заповідників належить українській державі. У нашій країні присутня серйозна централізація фінансових коштів. Всі податки, збори та обов’язкові платежі концентруються в Києві, де і розподіляються між різними фінансовими цілями. Однією з таких цілей є підтримка у формі реставрації та відродження історико-культурних заповідників. У державному бюджеті має виділятися більше коштів на цю мету, державні чиновники повинні віддавати собі звіт в тому, що збереження історико-культурних заповідників неймовірно важливо для того, щоб репутація нашої країни зростала. Щороку наші історико-культурні заповідники відвідують величезна кількість туристів, які милуються всім тим, що є в наших історико-культурних заповідниках.
Досить важлива роль кожної людини у відродженні та реставрації історико-культурних заповідників. Ці установи постійно збирають кошти, які призначаються саме для реставрації та відродження, тому кожна людина може зробити свій фінансовий внесок. Для кожної людини це досить важливо, оскільки вона живе в цій країні і хоче, щоб вона могла залучати туристів і збільшувати знаходження в національну економіку.
Найменші можливості зробити свій внесок у реставрацію та відродження історико-культурних заповідників має місцева влада. Проблема в тому, що наші сучасні українські органи місцевої влади мають украй вузькі повноваження. Втім, якщо у членів цих місцевих органів дійсно є велике бажання, їх роль може зрости, адже вони можуть натиснути на органи центральної влади, так і на окремих громадян , закликаючи їх жертвувати свої особисті кошти на цю благородну мету.
Шанували префікси порядок, вони завжди знали, де й коли стати, як змінити слово, як грамотно писатися.
Але в кожній сім'ї бувають проблеми... Префікси З- і С-, жваві пустуни, були великими друзями, їх завжди бачили разом. Як вітер, гасали вони наввипередки по палацу. Тільки й чути було: з-з-з-, с-с-с-. Не в одного з поважних префіксів аж голова йшла обертом від того гасання. А коли кликали всіх до роботи, З- і С-створювали такий безлад у країні! Уявляєте, як вони з розгону, не задумуючись, ставали коло якогось Слова! Хто перший добіг, той і став. Так, кого хочеш, можна збити з пантелику!
Поважні префікси часто соромили пустунів, закликали їх бути серйознішими, відповідальнішими, - одним словом, виховували... Особливо обурювалися префіксиРоз- і Без-. "Ми теж можемо вимовлятися нечітко, але ж пишемося завжди однаково, бо інакше це було б неповагою до себе та й до інших префіксів взагалі!"
Але вмовляння не допомагали. І тоді префікси зібрали Велику наукову раду. Вони виступали з доповідями, сперечалися...
І нарешті ухвалили ПРАВИЛО:
префікс С- пишеться перед буквами К, П, Т, Ф, X,
префікс З- пишеться перед усіма іншими буквами.
І все.З того часу префікси З-, С- і пишуться за такими правилами. Бо ПРАВИЛА є обов'язковими для виконання.Хіба що невігласи цього не знають. Але у нас таких немає!Юлія НОВАК,
учениця 5-го класу середньої загальноосвітньої школи № 20 імені Олени Теліги.
м. Феодосія.