Усі ми різні, і кожен з нас по-своєму розуміє щастя. Хтось почувається щасливим, маючи багато грошей, гарно обладнаний дім і дорогу машину. Інший — коли має хороших друзів і кохану людину. А я почуваюсь щасливою, коли приношу щастя іншим людям, а особливо — своїм близьким і друзям.
По-перше, якщо ти ощасливив кількох людей, твоє життя вже не можна назвати пустим і даремним. Але як робити щасливими інших? Не обов’язково дарувати дорогі подарунки чи возити на дорогі курорти своїх близьких. Щастя — це не лише матеріальні речі. Досить сказати мамі, що ти її любиш, і що ти вдячний за те, що маєш таку родину. Досить лише того, щоб твої близькі знали, що ти поруч, що ти завжди готовий до м і підтримати. Коли в людини є надійна опора, вона вже щаслива.
Наприклад, члени моєї родини завжди підтримують один одного. Що б не трапилось, я знаю, що мене оточують надійні люди, і, куди б я не впала, мене завжди спіймають і підтримають. Коли я беру участь в олімпіадах, конкурсах, змаганнях, за мене тримають кулачки всі мої рідні й друзі. Вони щиро радіють, коли я займаю призові місця. Моя перемога — це і їх перемога також. Тож, на мою думку, проста підтримка й розуміння близької людини — це вже щастя.
По-друге, щасливий той, кому до ншим приносить щиру радість, а не почуття обов’язку, яке обтяжує й пригнічує. Якщо ти щиро хочеш зробити людям добро, то в тебе обов’язково все вийде. Але якщо ти робиш це лише для того, щоб перед іншими показати себе доброю людиною, але в душі в тебе немає цих почуттів, то навряд чи твій добрий вчинок буде дійсно корисним.
Інколи трапляється так, що людина свою провину хоче спокутувати тим, що приноситиме людям щастя й добро. Так робив герой повісті Олександра Довженка «Зачарована Десна» Сашко, який одного дня вирішив, що хоче робити лише добрі вчинки. Він скидав шапку перед перехожими й вітався з ними, цим самим ніби компенсуючи свої маленькі дитячі прогріхи. Але одного дня Сашко з батьком вчиняють справді хоробрий і благородний вчинок. На човні вони рятують людей від повені, і Сашко відчуває справжнє піднесення, адже він зробив світ трішки кращим і яскравішим, став маленьким героєм.
Отже, щаслива людина — це та, що своїми вчинками приносить щастя й користь людям, це та, якій приємно бачити усміхнені людські обличчя, яка щиро прагне до добра. Щасливу людину не зламає ніяке зло й кривда, вона й далі допомагатиме людям і приноситиме їм щастя, адже вона знає, для чого живе.
Ось ми і потрапили на цю мальовничу та простору галявину, від постійного відвідування тут трішки прив'яла трава, але це завсім її непсує. Посередині галявини стоїть притихла берізка, вона здається такою витонченою та сумною. Навколо пожовкле листя, воно встелило всю землю, і здається що сам художник розілляв тут палітру з жовтогарячими красками. Ось і з'явились дощові краплинки, вони теплі та привітні, дощик вкриває рослинки і стікає по листочках наче сльози. Настала тиша, тільки листя шелеститі під тиском краплинок дощу.Зіпсував тишу дятел, влаштувавши стукіт на високому старому дубі. Дощик зупинився і сорока білобока вирішила заспівати свою пісеньку, почувши це коник вирішив її підтримати та застрекотати разом з нею.
По-перше, якщо ти ощасливив кількох людей, твоє життя вже не можна назвати пустим і даремним. Але як робити щасливими інших? Не обов’язково дарувати дорогі подарунки чи возити на дорогі курорти своїх близьких. Щастя — це не лише матеріальні речі. Досить сказати мамі, що ти її любиш, і що ти вдячний за те, що маєш таку родину. Досить лише того, щоб твої близькі знали, що ти поруч, що ти завжди готовий до м і підтримати. Коли в людини є надійна опора, вона вже щаслива.
Наприклад, члени моєї родини завжди підтримують один одного. Що б не трапилось, я знаю, що мене оточують надійні люди, і, куди б я не впала, мене завжди спіймають і підтримають. Коли я беру участь в олімпіадах, конкурсах, змаганнях, за мене тримають кулачки всі мої рідні й друзі. Вони щиро радіють, коли я займаю призові місця. Моя перемога — це і їх перемога також. Тож, на мою думку, проста підтримка й розуміння близької людини — це вже щастя.
По-друге, щасливий той, кому до ншим приносить щиру радість, а не почуття обов’язку, яке обтяжує й пригнічує. Якщо ти щиро хочеш зробити людям добро, то в тебе обов’язково все вийде. Але якщо ти робиш це лише для того, щоб перед іншими показати себе доброю людиною, але в душі в тебе немає цих почуттів, то навряд чи твій добрий вчинок буде дійсно корисним.
Інколи трапляється так, що людина свою провину хоче спокутувати тим, що приноситиме людям щастя й добро. Так робив герой повісті Олександра Довженка «Зачарована Десна» Сашко, який одного дня вирішив, що хоче робити лише добрі вчинки. Він скидав шапку перед перехожими й вітався з ними, цим самим ніби компенсуючи свої маленькі дитячі прогріхи. Але одного дня Сашко з батьком вчиняють справді хоробрий і благородний вчинок. На човні вони рятують людей від повені, і Сашко відчуває справжнє піднесення, адже він зробив світ трішки кращим і яскравішим, став маленьким героєм.
Отже, щаслива людина — це та, що своїми вчинками приносить щастя й користь людям, це та, якій приємно бачити усміхнені людські обличчя, яка щиро прагне до добра. Щасливу людину не зламає ніяке зло й кривда, вона й далі допомагатиме людям і приноситиме їм щастя, адже вона знає, для чого живе.