Завдання. Подумайте, разом чи окремо слід написати не.
(Не)заможні селяни. Вони (не)заможні. Вони (не)заможні, а бідвшвшщввщні. (Не)замкнені двері. (Не)замкнені вчасно двері. Двері (не)замкнені. (Не)скошені трави. (Не)скошені влітку трави. (Не)скошені, а лише зім’яті трави. Трави (не)скошені. Навколо стояли (не)високі гори. Ця гора (не)висока. Він (не)вооовисокий, а низький. Голос мав (не)високий, але приємний. Голова дівчинки (не)покоїлася, як слід було б на подушці, а на якомусь клунку. Птахи силвввлльніше (не)покоїлися. Степан так занепав здоров’ям, що й робити (не)здужає. Сосна так само, як і я, нездужає на тугу. Своїми (не)гідними вчинками вони себе знеславили Як же нам рідну землю (не)любити і (не)славити піснями! (Не)навидячи, вона в той же час кохала його всім серцем. Говорив він, (не)звоюбдячи (не)спокійного погляду з її обличчя. Чого собі (не)зичиш, і другому (не)жадай. (Не)має меж у Всесвіту, нема. Хто (нілз)чого (не)робить, той (ні)коли (не)має часу.
Кожна епоха дає свої поняття про цінності. Для епохи середньовіччя характерне матеріальне збагачення, для епохи Відродження — духовне зростання, для епохи сорокових років XX століття — завоювання і загарбання. З цього прикладу можна багато сперечатись, можна наводити докази і свідчення, але одне є незмінним, те, що не вимагає доказів, твердження, що найбільше багатство — хліб.
Коли хліба обмаль — його не може замінити ні золото, ні інші коштовності. Матеріальні блага нічого не варті, коли голодні їх виробники.
Звернімося до історії: Радянський Союз у 1933 році продавав хліб за золото, коли Україна гинула від голодомору. Недаремно старі люди такі заощадливі, бо вони пережили це страхіття. Моя бабуся, даруючи мамі свою каблучку, застерігала: "Бережи, може колись за неї виміняєш шматок хліба". У роки Великої Вітчизняної моя бабуся ходила на село вимінювати продукти за речі. А у 1947 році, коли в місті відмінили хлібні картки, село вимирало від голоду. Божевільні від голоду люди здатні були на вбивство заради шматка хліба.
Одного разу в музеї я бачив шматочок блокадного хліба, одноденну Норму ленінградця. Я вжахнувся від побаченого, бо той сіро-коричиевий шматочок швидше нагадував землю, змішану з половою, ніж хліб.
Пригадую фільм, побачений у дитинстві. Ішлося про дореволюційне село: господиня крає хліб, наділяє ним усю родину, а крихти змітає у долоню і їсть. Але були часи, коли хлібом не дорожили ні в місті, ні в селі. Тоді він був дешевим. Ним годували худобу, він лежав на смітниках. Це жахливо, коли хліб не шанують у місті, але ще більш жахливо, коли не шанують у селі. Мене дивує, як хлібороб може не цінувати хліб! Народна мудрість навчає нас: "Хліб — усьому голова", "Є хліб — буде й пісня". І дійсно, без хліба не буває смачною найвишуканіша страва, а пісню заводить лише сита людина.
Объяснение:
НЕ З РІЗНИМИ ЧАСТИНАМИ МОВИ
Завдання. Подумайте, разом чи окремо слід написати не.
(Не)заможні селяни. Вони (не)заможні. Вони (не)заможні, а бідвшвшщввщні. (Не)замкнені двері. (Не)замкнені вчасно двері. Двері (не)замкнені. (Не)скошені трави. (Не)скошені влітку трави. (Не)скошені, а лише зім’яті трави. Трави (не)скошені. Навколо стояли (не)високі гори. Ця гора (не)висока. Він (не)вооовисокий, а низький. Голос мав (не)високий, але приємний. Голова дівчинки (не)покоїлася, як слід було б на подушці, а на якомусь клунку. Птахи силвввлльніше (не)покоїлися. Степан так занепав здоров’ям, що й робити (не)здужає. Сосна так само, як і я, нездужає на тугу. Своїми (не)гідними вчинками вони себе знеславили Як же нам рідну землю (не)любити і (не)славити піснями! (Не)навидячи, вона в той же час кохала його всім серцем. Говорив він, (не)звоюбдячи (не)спокійного погляду з її обличчя. Чого собі (не)зичиш, і другому (не)жадай. (Не)має меж у Всесвіту, нема. Хто (нілз)чого (не)робить, той (ні)коли (не)має часу.
Кожна епоха дає свої поняття про цінності. Для епохи середньовіччя характерне матеріальне збагачення, для епохи Відродження — духовне зростання, для епохи сорокових років XX століття — завоювання і загарбання. З цього прикладу можна багато сперечатись, можна наводити докази і свідчення, але одне є незмінним, те, що не вимагає доказів, твердження, що найбільше багатство — хліб.
Коли хліба обмаль — його не може замінити ні золото, ні інші коштовності. Матеріальні блага нічого не варті, коли голодні їх виробники.
Звернімося до історії: Радянський Союз у 1933 році продавав хліб за золото, коли Україна гинула від голодомору. Недаремно старі люди такі заощадливі, бо вони пережили це страхіття. Моя бабуся, даруючи мамі свою каблучку, застерігала: "Бережи, може колись за неї виміняєш шматок хліба". У роки Великої Вітчизняної моя бабуся ходила на село вимінювати продукти за речі. А у 1947 році, коли в місті відмінили хлібні картки, село вимирало від голоду. Божевільні від голоду люди здатні були на вбивство заради шматка хліба.
Одного разу в музеї я бачив шматочок блокадного хліба, одноденну Норму ленінградця. Я вжахнувся від побаченого, бо той сіро-коричиевий шматочок швидше нагадував землю, змішану з половою, ніж хліб.
Пригадую фільм, побачений у дитинстві. Ішлося про дореволюційне село: господиня крає хліб, наділяє ним усю родину, а крихти змітає у долоню і їсть. Але були часи, коли хлібом не дорожили ні в місті, ні в селі. Тоді він був дешевим. Ним годували худобу, він лежав на смітниках. Це жахливо, коли хліб не шанують у місті, але ще більш жахливо, коли не шанують у селі. Мене дивує, як хлібороб може не цінувати хліб! Народна мудрість навчає нас: "Хліб — усьому голова", "Є хліб — буде й пісня". І дійсно, без хліба не буває смачною найвишуканіша страва, а пісню заводить лише сита людина.
Объяснение:
вот списуй думаю правильно