Твір-роздум за афоризмом Г. Сковороди «З у сіх утрат утрата часу найтяжча»
У нашому неосяжному світі існує багато одвічних цінностей, та не менш є й матеріальних. Певні люди у своєму житті понад усе ставлять збагачення й гроші, але для більшості головними все ж таки є моральні й духовні надбання нашого народу. Можна читати різноманітну літературу, вчитися, повністю віддавати себе обраній справі, але при цьому не втрачати марно час.
Дуже часто ми впадаємо у розпач, втративши коштовності, сумуємо, коли губимо якусь неважливу для нас річ, але зовсім не жалкуємо, коли безцільно гаємо свій час. Я вважаю, що марна втрата часу робить наше життя коротшим, а в деяких випадках і зовсім рівноцінна смерті людини. Смерть ніщо не може зупинити, але якщо ми так сильно сумуємо за померлими, то чому ж тоді не шкодуємо за часом, який витрачаємо на марні справи. «Мандрівник вічний, невблаганний час іде вперед, його не зупинити» — застерігає нас Я. Дмитренко. І все у нашому світі з часом перестає існувати, а ось час, хоч і швидкоплинний, але незліченний. Тому згаяний час, як висловився Г. Сковорода — «з у сіх утрат утрата найтяжча».
Видатні українські поети й письменники різних епох доводили нам своїм життям, що не слід витрачати свій час на непотрібні, пусті справи. Володимир Сосюра у своєму вірші «Знов село» закликав і себе, і читачів:
«Працювать! Працювать безумовно!
Кожній хвилі нема вороття!
Ні! Я зовсім іще не заповнив
Золотої анкети життя».
Ці слова ще раз доводять нам, що треба берегти й цінувати кожну секунду свого життя, адже «велике щастя — жити». На жаль, у будь-яку хвилину життя може перерватися, а людина повинна встигнути зробити усе, що їй зумовлено долею і Богом.
Не менш показові й слова І. Франка: «Працювать, працювать, працювати! В праці сконать!», які свідчать про його надзвичайно активну творчу та суспільну діяльність, про його не менш активну життєву позицію, якою була сповнена кожна клітина єства письменника, людини, яка вміла цінувати свій час.
Сьогодні серед оточуючих можна зустріти стареньких людей, які залишились молодими духом і за своє життя зробили дуже багато, настільки багато, що їм є що розповідати, а нам є що послухати і чому повчитися. Такі люди завжди прохають не втрачати марно свій час і берегти його. Вони нагадують нам, що якщо на годину спізнишся, то й за рік не доженеш».
Веселе літо згасло. Вересень зробився повноправним господарем у природі. Незвично холодно стає вранці й уночі. Лише вдень пригріває сонечко, немов намагається нагадати про літо. Поля відпочивають після виснажливої тривалої праці. Уже подарували господарям свій золотавий урожай садки. Усюди відчувається прохолодний подих осені. Сіре небо все частіше затягають низькі хмари. Сіється дрібний дощ. Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині. Повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. Тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. Навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. Горобина обвисла червоними розкішними гронами. Листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом. Нещодавно зелена трава припала до землі. Високо в небі роблять своє останнє прощальне коло запізнілі журавлі. Вони ще раз нагадують нам, що прийшла осіння пора. Журавлі відлітають у вирій і сумно курличуть. У такі дні на якусь мить душу покриває світлий смуток. Ми поринаємо в роздуми про сенс людського існування. Усе це є ознаками того, що настала найкрасивіша пора року, яку оспівували художники, композитори, поети. Настала золота осінь.
У нашому неосяжному світі існує багато одвічних цінностей, та не менш є й матеріальних. Певні люди у своєму житті понад усе ставлять збагачення й гроші, але для більшості головними все ж таки є моральні й духовні надбання нашого народу. Можна читати різноманітну літературу, вчитися, повністю віддавати себе обраній справі, але при цьому не втрачати марно час.
Дуже часто ми впадаємо у розпач, втративши коштовності, сумуємо, коли губимо якусь неважливу для нас річ, але зовсім не жалкуємо, коли безцільно гаємо свій час. Я вважаю, що марна втрата часу робить наше життя коротшим, а в деяких випадках і зовсім рівноцінна смерті людини. Смерть ніщо не може зупинити, але якщо ми так сильно сумуємо за померлими, то чому ж тоді не шкодуємо за часом, який витрачаємо на марні справи. «Мандрівник вічний, невблаганний час іде вперед, його не зупинити» — застерігає нас Я. Дмитренко. І все у нашому світі з часом перестає існувати, а ось час, хоч і швидкоплинний, але незліченний. Тому згаяний час, як висловився Г. Сковорода — «з у сіх утрат утрата найтяжча».
Видатні українські поети й письменники різних епох доводили нам своїм життям, що не слід витрачати свій час на непотрібні, пусті справи. Володимир Сосюра у своєму вірші «Знов село» закликав і себе, і читачів:
«Працювать! Працювать безумовно!
Кожній хвилі нема вороття!
Ні! Я зовсім іще не заповнив
Золотої анкети життя».
Ці слова ще раз доводять нам, що треба берегти й цінувати кожну секунду свого життя, адже «велике щастя — жити». На жаль, у будь-яку хвилину життя може перерватися, а людина повинна встигнути зробити усе, що їй зумовлено долею і Богом.
Не менш показові й слова І. Франка: «Працювать, працювать, працювати! В праці сконать!», які свідчать про його надзвичайно активну творчу та суспільну діяльність, про його не менш активну життєву позицію, якою була сповнена кожна клітина єства письменника, людини, яка вміла цінувати свій час.
Сьогодні серед оточуючих можна зустріти стареньких людей, які залишились молодими духом і за своє життя зробили дуже багато, настільки багато, що їм є що розповідати, а нам є що послухати і чому повчитися. Такі люди завжди прохають не втрачати марно свій час і берегти його. Вони нагадують нам, що якщо на годину спізнишся, то й за рік не доженеш».
Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині.
Повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. Тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. Навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. Горобина обвисла червоними розкішними гронами. Листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом.
Нещодавно зелена трава припала до землі. Високо в небі роблять своє останнє прощальне коло запізнілі журавлі. Вони ще раз нагадують нам, що прийшла осіння пора. Журавлі відлітають у вирій і сумно курличуть.
У такі дні на якусь мить душу покриває світлий смуток. Ми поринаємо в роздуми про сенс людського існування. Усе це є ознаками того, що настала найкрасивіша пора року, яку оспівували художники, композитори, поети. Настала золота осінь.