Подвоєння відбувається унаслідок чергування приголосних
унаслідок збігу приголосних на межі морфем
унаслідок уподібнення давнього суфіксального [й] до попереднього приголосного
унаслідок умов, які склалися в сучасному українському фонетичному складі
унаслідок умов, які склалися в сучасному українському лексичному складі
Давно це було. У країні Морфології стало неспокійно:зав'язалася суперечка між її мешканцями - частинами мови. Всі кричали, розмахували руками, доказували свої переваги над іншими.
Уперед поважно й гордовито виступив Іменник, його перебив Прикметник, доводячи своє право. У розмову втрутився Числівник, кажучи що без нього не можна обійтися.
Слухав, слухав цю суперечку ще один житель країни, та урвався терпець, і він мовив: „ Не тільки ви, а і я маю відмінки, роди і числа. Але скажіть мені, хто вас замінює, як іноді вас немає в реченні? От тоді я заступаю і тебе, Іменнику. І тебе, Прикметнику, і тебе, Числівнику, вказую на особи і предмети, на їхню кількість та ознаки. Але я не називаю жодного з вас". Усі частини мови притихли.
Объяснение:
як часто ми говоримо про щастя, бажаємо один одному, прагнемо до нього, мріємо про нього. а що таке щастя? як визначити його сутність, дати йому характеристику, описати його?
одного разу я замислилася над цим і прийшла до наступного висновку: щастя — це не стан душі, не предмет і навіть не виконане бажання. це особливий стан внутрішнього світу людини. це ейфорія почуттів, емоцій, неймовірної радості і блаженства. такий стан можливий при виконанні якогось дуже сильного бажання, при досягненні якоїсь давно-давно бажаної мети. а людській натурі властиво ставити завданням виконання якихось бажань.
і що ми називаємо щастям: виконання бажання або досягнення поставленої мети? а бажаємо ми часто грошей, влади, багатства, вдалого заміжжя. але як же часто ми потім розчаровуємося. і досягнення якихось земних бажань не приносить нам очікуваного щастя, або воно буває недовгим. у тому й особливість цього почуття: що частіше ми ставимо мету, чим швидше її досягаємо і чим частіше виконуються наші бажання, тим слабкіше відчуття радості. за інерцією ми продовжуємо чогось бажати і до чогось прагнути, а радості від досягнутого все менше і менше.
на мій погляд, відчуття щастя треба культивувати, штучно створювати в самому собі цю ейфорію почуттів, використовуючи для цього найнезначніший привід, найнезначнішу, але приємну подію. одним словом, навчитися радіти життю і бути ним задоволеним, незважаючи ні на які труднощі і негаразди.
є люди (їх, правда, небагато), які мають таку властивість душі від народження. це завжди просвітлені обличчя, це люди, красиві душею і тілом в будь-якому віці. таким людям, щоб добре виглядати, немає необхідності робити пластичні операції, слідувати якимось режимам, дієтам. вони завжди доброзичливі, з ними легко і приємно спілкуватися, вони немов світяться зсередини від щастя, заражають своїм оптимізмом оточуючих. для них абсолютно не важливо, на якому щаблі соціальних сходів вони стоять, де вони живуть, що мають.
якщо ми навчимося жити і сприймати світ так, як вони, то людство зробить величезний крок на шляху до досконалості, а сама людина не буде загрозою навколишньому світу, зможе позбутися багатьох своїх хвороб, стане чистішою і світлішою!
щастя — це життя! це сенс життя! заради чого і для чого живе людина — це і є щастя! якщо у людини немає в житті мети, то у неї не буде щастя!