Зараз чомусь всі жаліються на те, що діти не хочуть ходити до школи. Чомусь батьки дітей заставляють вчитися, учителі примушують виконувати домашні завдання. Проте ніхто не задумується, чому дітям так не подобається сучасна школа, ніхто не прагне зробити її такою, щоб учні мали нестримне бажання ходити до школи і здобувати знання.
На мою думку, школа майбутнього має бути ,насамперед, цікавою для дітей. Діти мають вивчати ті дисципліни, які їм до вподоби. Або хоча б вони мають іти паралельно із самими необхідними. Учні самі повинні зрозуміти.
Влітку, в селі, де немає багатоповерхових будинків, я виходжу вночі на вулицю, сідаю біля будинку і дивлюся на небо.
Зоряне небо іноді виглядає глибоким бездонним, а іноді здається, що простягнеш руку і можна дістати до зірок.
Спочатку, поглянувши на зоряне небо, стає трохи страшно, навіть паморочиться голова, здається, що, якщо не встоїш на ногах, то можна зірватися в небесну безодню. Але потім розумієш, що небо схоже на пухнасте, м’яке ковдру, воно наповнює й зігріває. І мимоволі, дивлячись на зірки, хочеться посміхатися.
Найбільше мені подобається дивитися на зоряне небо в липні і серпні. Саме в цей час з неба падає багато зірок. Вважається, що якщо встигнеш загадати бажання, поки падаюча зірка не згасло, воно обов’язково збудеться.
Чи це Так — я не знаю. Мені жодного разу не вдавалося загадати бажання, поки падає зірка. Адже вони падають так швидко, в лічені частки секунди. Спалахують, як іскра, проносяться по небу, залишаючи за собою світиться слід, і зникають.
Коли я була зовсім маленька, мені було дуже шкода маленькі зірочки, які падали. Я з сумом говорила мамі: «Ще на одну зірочку на небі стало менше. А раптом на ній теж жили люди?»
А ще мене дуже цікавило: «А куди падають зірки? Можна їх знайти на землі?» На що мама відповідала: «Ні, вони згорають в атмосфері і не встигають долетіти до поверхні землі».
Зараз, ставши старше, я вже сама можу дізнатися про зірки з книг.
Зараз чомусь всі жаліються на те, що діти не хочуть ходити до школи. Чомусь батьки дітей заставляють вчитися, учителі примушують виконувати домашні завдання. Проте ніхто не задумується, чому дітям так не подобається сучасна школа, ніхто не прагне зробити її такою, щоб учні мали нестримне бажання ходити до школи і здобувати знання.
На мою думку, школа майбутнього має бути ,насамперед, цікавою для дітей. Діти мають вивчати ті дисципліни, які їм до вподоби. Або хоча б вони мають іти паралельно із самими необхідними. Учні самі повинні зрозуміти.
Влітку, в селі, де немає багатоповерхових будинків, я виходжу вночі на вулицю, сідаю біля будинку і дивлюся на небо.
Зоряне небо іноді виглядає глибоким бездонним, а іноді здається, що простягнеш руку і можна дістати до зірок.
Спочатку, поглянувши на зоряне небо, стає трохи страшно, навіть паморочиться голова, здається, що, якщо не встоїш на ногах, то можна зірватися в небесну безодню. Але потім розумієш, що небо схоже на пухнасте, м’яке ковдру, воно наповнює й зігріває. І мимоволі, дивлячись на зірки, хочеться посміхатися.
Найбільше мені подобається дивитися на зоряне небо в липні і серпні. Саме в цей час з неба падає багато зірок. Вважається, що якщо встигнеш загадати бажання, поки падаюча зірка не згасло, воно обов’язково збудеться.
Чи це Так — я не знаю. Мені жодного разу не вдавалося загадати бажання, поки падає зірка. Адже вони падають так швидко, в лічені частки секунди. Спалахують, як іскра, проносяться по небу, залишаючи за собою світиться слід, і зникають.
Коли я була зовсім маленька, мені було дуже шкода маленькі зірочки, які падали. Я з сумом говорила мамі: «Ще на одну зірочку на небі стало менше. А раптом на ній теж жили люди?»
А ще мене дуже цікавило: «А куди падають зірки? Можна їх знайти на землі?» На що мама відповідала: «Ні, вони згорають в атмосфері і не встигають долетіти до поверхні землі».
Зараз, ставши старше, я вже сама можу дізнатися про зірки з книг.