Перший хліб. Ніде у світі того не роблять, що роблять лемки, освячуючи перший хліб. Обирають найбільшу піч у Зелених Млинах, за коровайниць, ті випікають велетенський коровай, із нього мелива, одягають хлопця і дівчину в старовинний національний одяг, покладають їм пшеничні вінки на голови, тоді беруть коровай на рушник і через усе село з музиками несуть до майдану. На майдані процесію зустрічає натовп, перед яким стоїть стіл, застелений білою скатертю. З натовпу виходить найстарший із лемків і найстарша з лемківень, також у старовинних костюмах, приймають коровай від молодих і дарують його народові — покладають на стіл. Старий говорить якісь високі слова про хліб, про одвічне благо мати його сьогодні та повсякчас, про щастя сіяти та збирати його, про землю, яка ні до чого не здатна без людської любові та без наших рук. Тоді бере ножа, і, доки музики грають «Твій день настав», лемки підходять до столу породинно, і кожна з родин отримує свою частку короваю, до числа їдців. Вільно той шматок поділити і з’їсти тут же таки і вільно однести додому й причаститися новим хлібом у родинному колі, після чого дозволено всім учиняти хліб з нового врожаю.
Вважаю, важливішим є розум, а не сила. Тому, що якщо людина розумна їй не прийдеться використовувати силу. А якщо прийдеться, то дуже рідко. Розум — одна з найкращих людських якостей. Не дарма кажуть, що розум це скарб людини. Різні складні перешкоди і труднощі життя найчастіше долаються не силою, а розумом. У кожної людини є природний розум — закладена від народження здатність людини мислити. Але не кожна людина його розвиває. Тому потрібно наполегливо займатися самовдосконаленням. Проте для всебічно розвинутої людини найкраще об’єднання цих двох понять, бо потрібно вміти правильно використати силу.
Перший хліб. Ніде у світі того не роблять, що роблять лемки, освячуючи перший хліб. Обирають найбільшу піч у Зелених Млинах, за коровайниць, ті випікають велетенський коровай, із нього мелива, одягають хлопця і дівчину в старовинний національний одяг, покладають їм пшеничні вінки на голови, тоді беруть коровай на рушник і через усе село з музиками несуть до майдану. На майдані процесію зустрічає натовп, перед яким стоїть стіл, застелений білою скатертю. З натовпу виходить найстарший із лемків і найстарша з лемківень, також у старовинних костюмах, приймають коровай від молодих і дарують його народові — покладають на стіл. Старий говорить якісь високі слова про хліб, про одвічне благо мати його сьогодні та повсякчас, про щастя сіяти та збирати його, про землю, яка ні до чого не здатна без людської любові та без наших рук. Тоді бере ножа, і, доки музики грають «Твій день настав», лемки підходять до столу породинно, і кожна з родин отримує свою частку короваю, до числа їдців. Вільно той шматок поділити і з’їсти тут же таки і вільно однести додому й причаститися новим хлібом у родинному колі, після чого дозволено всім учиняти хліб з нового врожаю.