Повідомлення в науковому стилі на тему «Спільні й відмінні ознаки односкладних і неповних речень» Текст 1
Односкладними називаються речення, які мають один головний член і не потребують поповнення структури другим головним членом. Такий головний член не тільки називає якийсь предмет, дію, явище навколишньої дійсності, а й виражає відношення до дійсності, набираючи певної граматичної форми та відповідної інтонації. Другого головного члена у таких реченнях або не може бути взагалі, або формально його можна встановити, але його відсутність не створює враження неповноти речення, а є їх структурною особливістю.
Залежно від морфологічного вираження головного члена односкладні речення поділяються на дієслівні та іменні. До дієслівних односкладних належать: означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні; до іменних односкладних речень – називні.
Односкладні речення можуть бути поширеними й непоширеними залежно від того, пояснюється головний член другорядними членами речення чи ні (За М. Плющ).
Текст 2
Неповним називається речення, у якому пропущено один або кілька членів (головних чи другорядних), які зрозумілі з контексту або ситуації.
Неповнота граматичної структури таких речень не заважає їм бути засобом спілкування, оскільки пропуск тих чи інших членів не порушує їх смислової завершеності.
Неповні речення за своєю структурою поділяються на такі ж типи, як і повні: пропуск окремих членів речення може бути як у поширених речень, так і в непоширених, двоскладних і односкладних.
Неповні речення поділяються на контекстуальні та ситуативні. Контекстуальними називаються неповні речення з пропущеними членами, які вже згадувались у контексті: або у найближчих реченнях, або в цьому ж реченні (якщо воно складне). Ситуативними називаються неповні речення, у яких пропущені члени зрозумілі з ситуації (За М. Плющ).
Людина вирощує хліб. А хліб вирощує людину. Виховує і перевіряє її на зрілість та мужність. І це також вічне, як світ. Хліб не можна замінити нічим. Старі люди люблять казати; «Хліб — це святе». Мабуть, тому, що були на їхньому віці роки, коли було слово «хліб», але не було самого хліба. І ще, мабуть для того, щоб ми, виходячи в світ, раз і назавжди прониклися трепетом до тих рук, що виростили та випекли цей високий та м’який хліб. Він може навчити всіх нас шанувати працю та мирне безхмарне небо над головою.
Хліб — це багатство нашої країни. І його треба берегти і шанувати. Адже так приємно бачити на своєму столі високу, запашну паляницю. В хорошій родині хліб ніколи не буде черствіти. Але є люди, які не поважають хліб, викидають його, коли він зачерствіє. Вони не поважають той довгий шлях, який пройшов хліб, перш, ніж потрапити до столу, ту тяжку працю, що вкладена в нього, саму людину. Тож бережіть хліб — мірило нашої вихованості, опору нашої духовності.
Читаючи про Стародавню Грецію, я натрапила на дуже зворушливий міф про афінського царевича Тесея. Герой поїхав на острів Крит разом із юнаками й дівчатами, яких призначили в жертву чудовиську Мінотавру - володарю Лабіринту.
На Криті в Тесея закохалася царівна Аріадна. Вона подарувала коханому клубок ниток і порадила один кінець прив'язати за кільце в стіні. Заглиблюючись у мережу коридорів, Тесей розмотував нитку. У нетрях Лабіринту герой убив Мінотавра і, керуючись ниткою Apia-дни, знайшов вихід з Лабіринту.
Відтоді фразеологізм «нитка Аріадни» означає правильний напрямок, допомагає знайти правильний шлях за будь-яких обставин. Таке зійде ?