Повний синтаксичний розбір слів очень надо Маючи такі прекрасні символи, народ зумів уберегти від забуття нашу думу й пісню, історію та родовідну пам’ять, волелюбний дух.
Учительська праця здається звичною й буденною: діти приходять на урок за розкладом, з'являється вчитель, щось пояснює, навчає, далі наступний урок з іншим учителем. Здається, буденна річ, але не завжди. Бувають такі уроки й такі вчителі, про яких згадуєш і довго пам'ятаєш. То що ж відбувається на уроці, коли тобі пригадуються і слова, сказані вчителем, і вираз його очей, жести? Здається, що він промовляє якісь особливі слова саме тільки для тебе особисто, хоча поруч сидять твої однокласники. На мою думку, що це той самий момент, коли вчитель вкладає душу у свою роботу, а своє серце віддає дітям.
Учителька була й залишається для мене якоюсь незвичайною людиною. Мені хотілося щоранку швидше потрапити до школи, бо вчителька буде знову розповідати щось цікаве й захоплююче. Вона була і вимогливою, і люблячою водночас. Пам'ятаю, як вона могла насварити: "Володю, ти ж такий розумний і як же це ти зміг виконати так брудно завдання?" Ми всі для неї були і найкращими, і найрозумнішими, вона кожного з нас любила й любить зокрема, а не всіх загалом.
Пояснення:
чому українську мову називають мелодійною?
Кожна мова світу має свої особливості.
Наша мова також має свою родзинку: у світі вона
сприймається як одна з наймилодійніших. Нам, носіям мови, тим,
хто любить свою мову, спеціальних фактів і не потрібно. Про
красу й приємність звучання української мови є більш ніж
достатньо усних і писемних свідчень, у тому числі
загальновідомих.
Українська мова могутня, глибинна. І кожне слово має свій
відтінок: сум, радість, гумор, щедрість, щирість.
Рідна мова — це мова націй, мова предків, яка зв’язує
людину з його народом. Рідна мова — найбільший скарб.
Існує твердження, що українська мова — одна з
найбагатших слов’янських мов.
Отже, українську мову треба любити, плекати, дбати про неї, адже неможливо уявити існування народу без рідної мови.
Объяснение:
Учительська праця здається звичною й буденною: діти приходять на урок за розкладом, з'являється вчитель, щось пояснює, навчає, далі наступний урок з іншим учителем. Здається, буденна річ, але не завжди. Бувають такі уроки й такі вчителі, про яких згадуєш і довго пам'ятаєш. То що ж відбувається на уроці, коли тобі пригадуються і слова, сказані вчителем, і вираз його очей, жести? Здається, що він промовляє якісь особливі слова саме тільки для тебе особисто, хоча поруч сидять твої однокласники. На мою думку, що це той самий момент, коли вчитель вкладає душу у свою роботу, а своє серце віддає дітям.
Учителька була й залишається для мене якоюсь незвичайною людиною. Мені хотілося щоранку швидше потрапити до школи, бо вчителька буде знову розповідати щось цікаве й захоплююче. Вона була і вимогливою, і люблячою водночас. Пам'ятаю, як вона могла насварити: "Володю, ти ж такий розумний і як же це ти зміг виконати так брудно завдання?" Ми всі для неї були і найкращими, і найрозумнішими, вона кожного з нас любила й любить зокрема, а не всіх загалом.