Дух та духовність. Не варто думати, що дух це поняття містичне чи теологічне. Дух це неосяжна раціонально трансцендентна сутність, яка проникає крізь простір та час, рухає живим світом і спричинює його розвиток.
Прояв духу не залежить від місця, часу, цивілізаційної чи культурної приналежності. І є лиш одне застереження — це місце чи час мають бути готові до проявів духу. Дух живе, де хоче, і здійснює одухотворення. Однак дух вперто не хоче жити в трупах і в гниллі. Отже там, де труп, де загнивання, духу бути не може.
Щоб дух проявився, йому має сприяти духовність місця та часу, яка з появи в природі людини здебільшого пов’язується з її діяльністю. І навіть незвичайна відсутність духу де-небудь і коли-небудь теж тепер зазвичай спричинена людиною.
Духовність є здатністю до позитивних перетворень фундаментального рівня, тобто до духотворних дій, які сприяють проявам духу. Історично саме релігія поширювала духовні практики, але духовність не обов’язково релігійна. Духовність може бути не пов’язана з традиційною моральністю. Духовність — не всяка творчість, а лише творчість на рівні фундаментальних перетворень.
Поряд з величними постатями героїчних борців, народних месників, поряд з історичними діячами визвольного руху у творчості Т.Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою і чистотою образ трудящої жінки-матері, сестри, дівчини, коханої. "Такого полум'яного культу материнства, — писав М.Г. Рильський, — такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері". А сам, як ми знаємо, ріс без матері: "там матір добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила..." А пізніше Тарас Шевченко став вільним, але одружитися так і не встиг, так що своїх дітей і дружини у нього не було. Мріяв він поселитися в Україні, одружитися з Ликерією Полусмаковою, але обставини склалися по-іншому.
Кріпацька неволя — це доля рідної матері, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрі, Ярини, Марії — голубок молодих, у яких "коси в наймах побіліють", це трагічна доля його першої трепетної любові — Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, що "німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть". Т.Г. Шевченко гнівно виступав проти жіночого безправ'я. Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них цілому світові.
Дух та духовність. Не варто думати, що дух це поняття містичне чи теологічне. Дух це неосяжна раціонально трансцендентна сутність, яка проникає крізь простір та час, рухає живим світом і спричинює його розвиток.
Прояв духу не залежить від місця, часу, цивілізаційної чи культурної приналежності. І є лиш одне застереження — це місце чи час мають бути готові до проявів духу. Дух живе, де хоче, і здійснює одухотворення. Однак дух вперто не хоче жити в трупах і в гниллі. Отже там, де труп, де загнивання, духу бути не може.
Щоб дух проявився, йому має сприяти духовність місця та часу, яка з появи в природі людини здебільшого пов’язується з її діяльністю. І навіть незвичайна відсутність духу де-небудь і коли-небудь теж тепер зазвичай спричинена людиною.
Духовність є здатністю до позитивних перетворень фундаментального рівня, тобто до духотворних дій, які сприяють проявам духу. Історично саме релігія поширювала духовні практики, але духовність не обов’язково релігійна. Духовність може бути не пов’язана з традиційною моральністю. Духовність — не всяка творчість, а лише творчість на рівні фундаментальних перетворень.
Поряд з величними постатями героїчних борців, народних месників, поряд з історичними діячами визвольного руху у творчості Т.Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою і чистотою образ трудящої жінки-матері, сестри, дівчини, коханої. "Такого полум'яного культу материнства, — писав М.Г. Рильський, — такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері". А сам, як ми знаємо, ріс без матері: "там матір добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила..." А пізніше Тарас Шевченко став вільним, але одружитися так і не встиг, так що своїх дітей і дружини у нього не було. Мріяв він поселитися в Україні, одружитися з Ликерією Полусмаковою, але обставини склалися по-іншому.
Кріпацька неволя — це доля рідної матері, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрі, Ярини, Марії — голубок молодих, у яких "коси в наймах побіліють", це трагічна доля його першої трепетної любові — Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, що "німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть". Т.Г. Шевченко гнівно виступав проти жіночого безправ'я. Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них цілому світові.