Позначте рядок із реченнями, у яких є складні слова На мить підвівши голову, стара знахарка Докія побачила на пагорбі біля самотньої молоденької берізки тремтяче марево. Невідомий зліз із коня, простягнув руки до неба. Докія нахилилася, шукаючи серед торішнього сухолисту свіжі зелененькі листочки. Докія ледь встигла пригорнути живoдaйні зелені листочки, щоб вітер не вирвав їх із рук і геть не розвіяв. Знахарка здригнулася, мов від лихого передчуття, бо на пагорбі вже не безтілесне марево тремтіло, а чітко різьбився на тлі неба справжній вершник. Рвучкий порив вітру пригнув дерева мало не до землі. Чорні хмари вмить відгукнулися на його жест і закрили синю безкінечність весняного неба. Те золотаве листячко, на щастя, посипалося долі, невідомий жадібно загрібав його жменями, набивав гаманець та кишені.

Придумался мини-рассказик вместо трёх предложений... Надеюсь

   Учні п'ятого класу отримали завдання підготувати проект з предмету "Охорона здоров'я".  Сашко, Юля, Артем, Катруся та Анфіса вибрали темою свого проекту шкідливість алкоголю. Вони довго сперечалися, як назвати проект. Катруся запропонувала назву "Зелений змій - підступний ворог", Артем - "Всі на боротьбу із зеленим змієм!", Юля - "Що ми знаємо про шкідливість алкоголю?"... Нарешті Сашко не витримав:
   - Послухайте, давайте уже зупинимось на якомусь варіанті, а то наш проект і до зелених віників* не буде готовий!
   - Нехай буде "Зелений змій. Гірка правда про алкоголь", - подала свою ідею Анфіса.
   Ця назва всім сподобалась, і діти заходились обговорювати деталі проекту.
Юля придумала додати до проекту декілька фото сусідських п'яничок, щоб показати, до чого призводить зловживання горілкою.
   - А фотоапарат де взяти? - запитав Сашко.
   - Я в брата по він мені дасть, - відповіла Юля.
   - Чудово! Тоді зеленої тобі вулиці - ідея твоя, фотоапарат твій, ти і фотографуй!
   Учні придумали ще багато цікавих ідей, склали план проекту, і залишились дуже задоволені роботою.
   - Наш проект буде найкращим в класі! І ніхто не скаже, що ми молоді та зелені! - вигукнула Анфіса.

*до зелених віників - дуже довго, тривалий період

Одного осіннього дня, коли я ще була зовсім мала, а в ліс можна було ходити і не боятися вовків, моя бабуся покликала мене з собою по гриби. Вона нахилялася біля кожного горбочка, штовхала його довгою палицею, і, впевнившись, що там немає гриба, йшла далі. Я по-трохи відставала, і не встигала за нею, бо була зачарована красою золотої осені. Зненацька я почула тихий шелест позаду. Я не боялась, хоч і кажуть, що з покон-віків тут водяться ведмеді. Оглянувшись назад, серед пожовклого листя я побачила їжачка, який ніс на своїй колючій спинці декілька опеньків. Маленьке створіння повільно рухалося, а ззаду щось неначе кралося за ним. Я ніяк не могла вгледіти, що воно є. Коли тваринка підібралася ближче до їжачка, я побачила надзвичайної краси лисичку. Їжачок підняв голову догори і почав прислуховуватися. Лисиця тим часом тихо просувалася до нього. Маленький їжак швидко скрутився, зрозумівши в чому ріс, а лисиця тим часом підійшла дуже близько і опустила свою довгу мордочку, уткнувшись носом в колючки. Руда не помічаючи мене, штовхнула їжака вперед і, облизувалася, намагаючись виманити їжака лапою. Маленьке створіння, що було схоже на м'яч з голками, навіть не думало розвертатися. Аж раптом, я почула знайоме бабусине : "Аууу". Я відгукнулася, а коли подивилася на місце, де була лисиця не побачила нікого, крім хороброго їжачка-хитрячка, який вирушив далі, немов нічого не сталося.