Прочитай текст, укажи, з якою метою його написано. ДАВАЙ ЗАВЕДЕМО КИЦЬКУ
Побував маленький Лесик в гостях у бабусі Прiсини. Весело там! Гуси ґелґочуть, півні кукурікають, корівки, йдучи з пасовиська, поважно сопуть, несуть тепле молоко... У місті такого не побачиш. Та найбільше подружився Лесик із кицькою Муркою. Лагідна така кицька, пухнаста, у день грається чи дрімає, а вночі мишей ловить. – Тату, каже Лесик, — знаєш що? Давай і ми заведемо кицьку
– Навіщо? Питає тато.
– Щоб мишей ловила.
– Так у нас мишей нема.
Подумав-подумав Лесик, а тоді каже:
– А ми й мишей заведемо! (Г. Білоус). Продовж запис.
Це текст-розповідь. Мета цього тексту –

Чи всі слова мають лексичне значення, тобто викликають в нашій уяві певний образ? Чуючи слово олівець, ми уявляємо тоненьку паличку графіту в дерев’яній оправі, якою пишуть. Отже, це слово має своє лексичне значення. А слово він не має свого лексичного значення, бо це може бути й олівець, і хлопець, і сон, і будь-який предмет чи явище, назване іменником чоловічого роду в однині. Але в реченні Я писав олівцем, та він мені зламався слово він набуло конкретного значення “олівець”. Отже, не всі слова мають лексичне значення, але всі слова в мовленні є носіями лексичних значень.

З дитинства мама і тато вчать мене робити хороші, добрі справи. Ці гарні вчинки повинні приносити користь не тільки мені самому, але іншим теж.

Одного разу я зробив особливий вчинок, який тепер згадую з гордістю. Тоді я зустрів навпроти супермаркету маленьку дівчинку чотирьох років. Вона стояла біля пішохідного переходу та плакала. Я запитав її, в чому справа. Вона відповіла, що хоче додому, але боїться перейти дорогу. Я здивувався, чому вона ходить сама. Виявилося, що вона загубила маму у великому магазині.

Я поміркував та здогадався, що мама має бути всередині супермаркету. А дівчинка хотіла бігти додому, вона сказала, що живе десь у багатоповерхових будинках через дорогу. Мала чомусь думала, що мама знайдеться вдома. Але дівчинка навіть не знала своєї адреси! Я не дозволив їй переходити дорогу, бо вона загубилася б остаточно.

Я повів малу назад у магазин та хотів просити охоронця до Але тільки ми зайшли, як до нас підбігла жінка. Виявляється, весь цей час вона шукала доньку в «лабіринті» супермаркету. Вона так щиро мені дякувала!

Я подумав: добре, що я не пройшов повз дівчинку, коли вона збиралася переходити вулицю. І добре, що я не став їй «допомагати», а подумав своєю головою. Так мені вдалося зробити справжій гарний вчинок.