Прочитайте речення, назвіть у них порівняльні звороти. Поясніть
їхню синтаксичну і стилістичну роль.
1. І життя було — як книга нерозкрита між долонь (Юрій
Клен). 2. Еней, пожар такий уздрівши, злякався, побілів як
сніг (І. Котляревський). 3. А собаки, як шалені, закрутили дівчину, стрибали вище голови, намагаючись лизнути її в самі
губи (І. Багряний). 4. Не проганяю вже безсоння — думки, мов
факели, горять (Г. Чубач). 5. З’єднався голос із струною. І так
співають, мов ридають (Г. Чубач). 6. Когось шукали… В темряві, як хорий, вогонь пожежі гарячково блимав, і перелякано тремтіли зорі (Ю. Дараган). 7. Лиш, як крізь сон, майнуть
крилаті вії і ніч очей з-під п’явок гострих брів,— і знову степ
(Є. Маланюк). 8. Осіння ніч… Коротка, як і влітку… (Л. Мосендз) 9. Реве та стогне Дніпро у млі, земля здригається, як
в трясцях… (О. Стефанович) 10. І шолом пломеніє, як жар,
у промінні господньої слави (Юрій Клен). 11. Не зірвуться слова, гартовані, як криця, у руці перо не зміниться на спис. Бо
ми лише жінки (О. Теліга).

Слово-основна одиниця мови. Мову називають найважливішим засобом спілкування, та якщо вдуматися, то основою і спілкування, і впливу, і пізнання є саме слово. Завдяки словам ми можемо виразити свої думки і почуття, емоції і мрії. Подумаймо: коли б не було мови, слів, звуків, ми не могли б розуміти один одного. Зараз часто можна зустріти одну з форм насильства-кулаки та бої. Не дійшовши згоди ми вступаємо в бій. А коли б просто поговорили то, я впевнена, дійшли б згоди чи компромісу. Словами можна вплинути на людину: заспокоїти чи розсердити, домовитися з нею чи навпаки. Отже погодбтеся: завдяки словам нам жити легче. А хіба ні?  

Як часто ми чуємо: «Не гай часу». Але чи замислюється хтось із нас над тим, як важливо берегти кожну хвилинку? Там щось не встиг, туди запізнився — і цю мить уже не повернеш. Йдеться не про те, що все своє життя потрібно розписати за секундами та суворо дотримуватися цього графіка. Просто важли­во намагатися усвідомити, що кожний день, кожна мить може змі­нити життя. Ми не безсмертні, тож коли-небудь нас не стане, і хто знає, коли саме це трапиться. А що ми встигли зробити гарного, який залишимо по собі слід? Може, когось образили й так і не виба­чилися, не нагодували бездомну кішку чи постійно лаялися з бать­ками? Я вважаю, що все своє життя треба поспішати творити добро. І це не обов’язково мають бути великі діяння. Можна до мамі прибрати квартиру чи приготувати сніданок, отримати в школі ви­соку оцінку, зробити годівницю для пташок або шпаківню — було би бажання. Як часто ми жалкуємо, що не можна повернути час. У кожного з нас є в житті моменти, які б хотілося проживати знову й знову. Це хвилини радості, щастя, тріумфу, перемоги. І так само існують ситу­ації, які хочеться виправити: коли образив близьку людину, не при­йшов на до посварився з кращим другом чи видав комусь довірену тобі таємницю. Не гаяти часу дуже важливо, бо треба встигнути стільки всього зробити та спробувати: знайти вірних друзів, отримати освіту, обра­ти професію, побачити світ, прочитати безліч цікавих книжок. Є така народна мудрість: за своє життя необхідно посадити дерево, збудувати дім і виростити сина. Отже, життя не повинно проходи­ти повз людину, треба брати в ньому якнайактивнішу участь. Мені здається, що дуже важливо поставити собі мету й іти до неї, не лінуватися. Коли людина знає, до чого вона прагне, вона буде більш уважно, обачно ставитися до свого часу.