Прочитайте речення й визначте в них тропи й риторичні фігури. Нараз за стосами ящиків щось зашаруділо, зашурхотіло, задзвеніло, задеренчало скло, і з вузького проходу з’явився молодик із дженджуристою борідкою та довгим волоссям (М. Стельмах). 2. Верни до мене, пам’яте моя! (В. Стус). 3. Щоранку йде в холонучі сузір’я одвічний дим одвічних димарів (Л. Костенко). 4. Хто сказав, що все уже відкрито? Нащо ж ми народжені тоді? Як нам помістити у корито наші сподівання молоді? (В. Симоненко). 5. І вже проміння біле відлетіло на тиху втому тихого обличчя (Г. Чубач). 6. Андрій тепер уже завив із болю, заревів і застогнав (Л. Дереш). 7. Є вірші-квіти… є іграшкові вірші. Є рани, є пове- 21 Риторичні фігури лителі і раби. І вірші є каторжани (Л. Костенко). 8. Багатство дме, а бідність удвоє гне (Нар. тв.). 9. Така таємниця агави: вона цвіте, щоб умерти, і вмирає, щоб цвісти (М. Коцюбинський). 10. Коли гримить зброя, закони мовчать (Цицерон). 11. Земля пахне торішніми травами й молодою м’ятою, вічністю та миттю (Гр. Тютюнник). 12. Земле Шевченкова, земле Франкова, ниво, засіяна щастям-добром, вічна твоя соловейкова мова, вічна розмова Дністра із Дніпром (Д. Павличко).

   Що це за гамір надворі? Невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? Так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.

    У  дворі  нашого будинку росте горобина. Давно вона росте, гордлива ті іноді журлива  красуня, з солодким червоним намистом. Кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. Я  навіть не пам"ятаю коли її там  ще не було. Стара вона та розлога. Ніби царівна усьго саду. Останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі - птахи. Щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої пригоди...

   Ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким  деревом.

- Люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла  свої ягідки, наше улюблене ласування.

-Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки.

-Ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам - ніжним голосочком відповіла садова царівна. -Якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я й стояла б в зажурі весь час.

-Та ми ж друзі! І завжди будемо допомагати  один -одному! Ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі - весело зачиркали пташеки. - Тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. Завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.

Житомир

[ж и т о м и ^ер]-3скл.,5б.,5зв.

ж-[ж]-приголосний, шумний, дзвінкий, передньоязиковий (участь голосу)

и-[и]-голосний,високе підняття, передній ряд (участь голосу)

т-[т]-приголосний, твердий,шумний, проривний, глухий,передньоязиковий (участь голосу)

о-[о]-голосний, наголошений,середне підняття, задній ряд (участь голосу)

м-[м]-приголосний,сонорний, зімкнено-прохідний, носовий, губний (участь голосу)

и-[и]-голосний,високе підняття, передній ряд (участь голосу)

р-[р]-приголосний,твердий, сонорний, дрижачий,передньоязиковий (участь голосу)

 и ^е - пишеться е над и - означає наближення, тому що и ненаголошений.