Я вважаю, що вчинок може зробити людину безсмертною. Звичайно, тіло не може жити вічно, це доведено наукою. Проте в кожного з нас є частинка вічного – душа. Мабуть все найкраще в людині зібрано в цій матерії. Кажуть, що душа є вічною. На мою думку, нам дається життя для того, щоб ми прожили його якнайкраще. Не в кількісному чи якісному значенні, адже гроші, стан у суспільстві, розкіш – не показники щастя. Одним із моїх життєвих принципів – прожити так, щоб потім мене згадували інші люди, не обов’язково друзі, родичі, або знайомі. Існує притча про чоловіка, який мав довге і красиве життя. Але після повернення на батьківщину земляки не могли його згадати. Єдиним спогадом, який пов’язаний із селом залишився відбиток дитячої ноги на бетоні, зроблений чоловіком. Не варто здійснювати подвиги заради майбутньої слави. Люди не люблять корисливих. Варто бути ближче до суспільства. Нещодавно на уроках української мови я читала розповідь про Святу Терезу. Мене щиро вразило її бажання допомагати знедоленим, простота і душевна смиренність. Це була людина з чистим серцем. Саме тому суспільство і досі пам’ятає її. Я вважаю, що людям варто намагатись бути такими ж добрими як Матір Тереза. Звичайно, не буває ідеальних особистостей. Та й не варто ціле життя змушувати себе робити щось не за власним бажанням. Достатньо лише одного вчинку. Сучасний світ настільки динамічний, що неможливо уникнути небезпеки. Останнім часом все частіше стаються катаклізми, непередбачувані ситуації. Дуже часто можна почути про людей, які жертвують своїм життям заради інших. Наприклад, звичайний перехожий врятував дітей, коли виніс їх із хати, яка горіла. Їх імена не завжди пам’ятають, їм не надають нагород і титулів, зате про таких кажуть, що вони – герої. Людське визнання – ось найкраща похвала! Героїв пам’ятають, про них пишуть книги, їх закарбовують в історію. Іноді один вчинок може змінити життя народу, «розвернути планету на 180 градусів». Дуже часто родичів померлого заспокоюють такими словами: «Він не помер, бо досі залишився в наших серцях». Це означає, що людина житиме в наших серцях стільки часу, скільки про неї пам’ятають інші. Саме тому я хочу прожити своє життя так, щоб інші могли сказати: «Вона змінила наше життя на краще. Оце була людина!»
У вільний час я дуже люблю у вільний час? читати. Книги я беру в шкільній бібліотеці або в міській дитячій бібліотеці. Батьки знають про моє захоплення і дарують мені книжки в день народження. Мене приваблюють книги, що розповідають про життя цікавих людей. Я намагаюся наслідувати їм, мрію про подвиги. Люблю я читати казки, пригодницькі твори, фантастичні повісті та оповідання. Цікавлюся і поезією. Знаю напам'ять багато віршів про природу. Увечері, коли всі уроки зроблені, я сідаю за свій улюблений письмовий стіл, запалюю настільну лампу, відкриваю книгу і поринаю у світ пригод, де живуть сміливі і добрі герої. Книги приносять мені радість. Знаю, що це захоплення у мене надовго.
Звичайно, тіло не може жити вічно, це доведено наукою. Проте в кожного з нас є частинка вічного – душа. Мабуть все найкраще в людині зібрано в цій матерії. Кажуть, що душа є вічною.
На мою думку, нам дається життя для того, щоб ми прожили його якнайкраще. Не в кількісному чи якісному значенні, адже гроші, стан у суспільстві, розкіш – не показники щастя. Одним із моїх життєвих принципів – прожити так, щоб потім мене згадували інші люди, не обов’язково друзі, родичі, або знайомі. Існує притча про чоловіка, який мав довге і красиве життя. Але після повернення на батьківщину земляки не могли його згадати. Єдиним спогадом, який пов’язаний із селом залишився відбиток дитячої ноги на бетоні, зроблений чоловіком.
Не варто здійснювати подвиги заради майбутньої слави. Люди не люблять корисливих. Варто бути ближче до суспільства. Нещодавно на уроках української мови я читала розповідь про Святу Терезу. Мене щиро вразило її бажання допомагати знедоленим, простота і душевна смиренність. Це була людина з чистим серцем. Саме тому суспільство і досі пам’ятає її. Я вважаю, що людям варто намагатись бути такими ж добрими як Матір Тереза.
Звичайно, не буває ідеальних особистостей. Та й не варто ціле життя змушувати себе робити щось не за власним бажанням. Достатньо лише одного вчинку. Сучасний світ настільки динамічний, що неможливо уникнути небезпеки. Останнім часом все частіше стаються катаклізми, непередбачувані ситуації. Дуже часто можна почути про людей, які жертвують своїм життям заради інших. Наприклад, звичайний перехожий врятував дітей, коли виніс їх із хати, яка горіла. Їх імена не завжди пам’ятають, їм не надають нагород і титулів, зате про таких кажуть, що вони – герої. Людське визнання – ось найкраща похвала! Героїв пам’ятають, про них пишуть книги, їх закарбовують в історію. Іноді один вчинок може змінити життя народу, «розвернути планету на 180 градусів».
Дуже часто родичів померлого заспокоюють такими словами: «Він не помер, бо досі залишився в наших серцях». Це означає, що людина житиме в наших серцях стільки часу, скільки про неї пам’ятають інші. Саме тому я хочу прожити своє життя так, щоб інші могли сказати: «Вона змінила наше життя на краще. Оце була людина!»
Мене приваблюють книги, що розповідають про життя цікавих людей. Я намагаюся наслідувати їм, мрію про подвиги. Люблю я читати казки, пригодницькі твори, фантастичні повісті та оповідання. Цікавлюся і поезією. Знаю напам'ять багато віршів про природу.
Увечері, коли всі уроки зроблені, я сідаю за свій улюблений письмовий стіл, запалюю настільну лампу, відкриваю книгу і поринаю у світ пригод, де живуть сміливі і добрі герої.
Книги приносять мені радість. Знаю, що це захоплення у мене надовго.