У ранньому дитинстві ми вперше знайомимося з книгою. Перші казки, вірші, оповідання нам читають батьки. А потім ми й самі навчаємося розуміти друковане слово.
Книга з'явилася тому, що люди завжди прагнули зберегти і передати для нащадків свою мудрість, знання, красу художнього слова. З історії знаємо, що спочатку писали на глиняних табличках, папірусі, пергаменті. Лише згодом винайшли папір і почали друкувати книги.
Перші книги були рукописними. їх створення займало чимало часу і сил. Витоки вітчизняної рукописної книги починаються з часів Київської Русі. Завдяки літописам, які створювалися у монастирях, ми сьогодні маємо змогу знати про те, як жили наші предки. Найбільш детальний літописний звід укладений ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором. Називається він «Повість минулих літ» і розповідає про розселення слов'ян, про утворення держав, про перших руських князів. Рукописною книгою є також одна з найдавніших пам'яток української писемності — «Слово о полку Ігоревім».
Рукописні книги завжди цінувалися дуже дорого і користуватися ними могла обмежена кількість людей. Доступнішими книги стали відтоді, коли їх почали друкувати. Першодрукарями були Іван Федорів, Франциск Скорина, Єлисей Плетецький. Книгодрукування починалося з перших несміливих спроб, а потім цей процес удосконалився. Книг ставало все більше і вони були кращої якості.
Сьогодні важко уявити наше життя без книг. Вони допомагають нам здобувати освіту, дізнаватися більше про навколишній світ, життя інших людей. Друковане слово нерідко стає порадником у різних життєвих ситуаціях.
Книги — це справжня скарбничка мудрості. Недаремно здавна люди збирали книги, створювали бібліотеки, щоб зберегти ту інформацію, яка міститься у книгах. У Львові на одному з приміщень місцевої книгозбірні зроблено напис латинською мовою: «Тут мертві живуть і німі промовляють». Бо й справді, у книгах залишаються жити думки, прагнення, мрії не лише наших сучасників, а й представників минулих поколінь.
В Україні книгу шанували здавна, ще з часів Київської Русі. Книжна наука в нашій Батьківщині почалася за часів князювання Володимира. Ще більшого розквіту здобула при Ярославі Мудрому. В одному з тогочасних літописів зазначається, що князь кохався в церковних уставах, часто читав їх вдень і вночі. Він зібрав багато писарів, які перекладали книги з грецької мови на слов'янську.
Ярослав Мудрий не тільки сам любив книги, був освіченим. Він дбав і про розвиток освіти в державі. Один, історичний факт свідчить, що в Новгороді Ярослав зібрав триста дітей старост і священників і звелів навчати їх.
Народна мудрість каже, що книга вчить, як на світі жити. І це дійсно так.. Вона розкриває нам цікавий світ, допомагає мандрувати через століття і краще розуміти сьогодення.
Велика панда - одне з найвідоміших, але й самих рідкісних тварин. Зараз на волі залишилося зовсім небагато панд, але за останні роки докладено чимало зусиль, щоб забезпечити їх виживання. "Чорні окуляри "і приваблива зовнішність здобули панді не тільки широку популярність, а й загальну любов. Широку популярність і любов здобула панді її чарівна і легко впізнавана зовнішність. Цей кремезний телепень статурою і зовнішнім виглядом схожий на ведмедя. Основний колір його волохатою шуби білий, але лапи, груди, плечі і вуха -чорні. Такі ж чорні плями приховують маленькі, майже котячі очі з вертикальними прорізами зіниць. Дуже корисною відмітною рисою панди є подібність великого пальця на передніх лапах. Насправді це оброслі м'ясистими подушечками відростки. Зап'ястних кісток, якими панда спритно вистачає корм. Основу раціону великої панди складають листя, стебла та молоді пагони бамбука. Доросла панда з'їдає 10-20 кг бамбука на день, але може і більше. Не гидують панди та іншої рослинною їжею. Уміючи стояти на приземкуватих задніх лапах, великі панди, тим не менш, завжди пересуваються на всіх чотирьох развалістой, клишоногий ходою. У випадку погоні вони переходять на незграбну рись, але швидко втомлюються і не витримують взятого темпу. Відмінні верхолази, вони часто забираються на нижні гілки дерев і пошуку корму, щоб просто відпочити чи сховатися від небезпеки.На волі велика панда зустрічається лише в небагатьох порослих холодними вологими лісами гірських районах центрального і південного Китаю, на висотах від 1200 до 4000 м. Саме там зростає їх улюблені ласощі - бамбук. Загальна площа ареалу їх проживання складає близько 30000 км кв., але вважається, що панди живуть на ділянці не більше 6000 км кв .. У рідних лісах кожна панда заводить власну територією, яку позначає на прикордонних деревах виділеннями пахучих желе). Іноді ці території можуть частково збігатися, але зазвичай тварини уникають один одного, ведучи відокремлений б життя. Великі панди можуть стояти на приземкуватих задніх лапах, але швидко втомлюються і за будь-якої можливості не проти перепочити. Великі панди- нічні тварини, чуйний, з ранку аж до світанку. Удень вони сплять і відпочивають, але не в постійному лігві, а в затишному містечку де-небудь серед скель чи навіть в дуплі дерева.Хоча більшу панду відносять до м'ясоїдних тварин, основу її раціону складає рослинна нища, особливо листя, пагони та стебла бамбука. Сівши де-небудь і бамбукових заростях, звір відламує передніми лапами молоді рослини і методично поїдає всі ласощі - листя, пагони та стебла. У години неспання, тобто близько 16 годин на день, панда майже весь час зайнята їжею. Щоб зберегти масу тіла, їй потрібна величезна кількість бамбука - почасти тому, що вегетаріанська їжа не дуже живильна, а почасти тому, що травна система панди не так ефективна, як у інших травоїдних тварин. Якщо більшість травоїдних засвоює близько 80% їжі, то панда -- всього 17%. Крім бамбука, велика панда охоче поїдає й інший рослинний корм - траву, квіти, гриби, бульби, корінці й кору, а також дрібних ссавців і рибу, яких вдається зловити. Чи не гребує вона і стервом. На ведмежий манер панди влаштовують набіги і на бджолині гнізда. Дитинча панди народжується сліпим і таким крихітним, що перші тижні самка майже не випускає його з лап. Через місяць на його шубці проявляються чорні плями.
Книга з'явилася тому, що люди завжди прагнули зберегти і передати для нащадків свою мудрість, знання, красу художнього слова. З історії знаємо, що спочатку писали на глиняних табличках, папірусі, пергаменті. Лише згодом винайшли папір і почали друкувати книги.
Перші книги були рукописними. їх створення займало чимало часу і сил. Витоки вітчизняної рукописної книги починаються з часів Київської Русі. Завдяки літописам, які створювалися у монастирях, ми сьогодні маємо змогу знати про те, як жили наші предки. Найбільш детальний літописний звід укладений ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором. Називається він «Повість минулих літ» і розповідає про розселення слов'ян, про утворення держав, про перших руських князів. Рукописною книгою є також одна з найдавніших пам'яток української писемності — «Слово о полку Ігоревім».
Рукописні книги завжди цінувалися дуже дорого і користуватися ними могла обмежена кількість людей. Доступнішими книги стали відтоді, коли їх почали друкувати. Першодрукарями були Іван Федорів, Франциск Скорина, Єлисей Плетецький. Книгодрукування починалося з перших несміливих спроб, а потім цей процес удосконалився. Книг ставало все більше і вони були кращої якості.
Сьогодні важко уявити наше життя без книг. Вони допомагають нам здобувати освіту, дізнаватися більше про навколишній світ, життя інших людей. Друковане слово нерідко стає порадником у різних життєвих ситуаціях.
Книги — це справжня скарбничка мудрості. Недаремно здавна люди збирали книги, створювали бібліотеки, щоб зберегти ту інформацію, яка міститься у книгах. У Львові на одному з приміщень місцевої книгозбірні зроблено напис латинською мовою: «Тут мертві живуть і німі промовляють». Бо й справді, у книгах залишаються жити думки, прагнення, мрії не лише наших сучасників, а й представників минулих поколінь.
В Україні книгу шанували здавна, ще з часів Київської Русі. Книжна наука в нашій Батьківщині почалася за часів князювання Володимира. Ще більшого розквіту здобула при Ярославі Мудрому. В одному з тогочасних літописів зазначається, що князь кохався в церковних уставах, часто читав їх вдень і вночі. Він зібрав багато писарів, які перекладали книги з грецької мови на слов'янську.
Ярослав Мудрий не тільки сам любив книги, був освіченим. Він дбав і про розвиток освіти в державі. Один, історичний факт свідчить, що в Новгороді Ярослав зібрав триста дітей старост і священників і звелів навчати їх.
Народна мудрість каже, що книга вчить, як на світі жити. І це дійсно так.. Вона розкриває нам цікавий світ, допомагає мандрувати через століття і краще розуміти сьогодення.