Провідміняй числівники:
3276(кількісний), 146(порядковий

На краю лісу росли горіх і каштан. Одного ранку проснувся горіх, дивиться - каштан увесь білий.
- Звідки в тебе така гарна одіж? - радіючи за нього, запитав горіх.
- Це цвіт, - гордо відповів каштан. – В тебе такого не буде.
Горіх зітхнув.
- О-о! Який чудовий в каштана цвіт!
То діти завітали до лісу і милувались каштаном. На горіха ніхто й не глянув.
Як каштан відцвів, горіх зацвів. Його цвіт був дуже скромний. Каштан глянув і відвернувся: «Аж соромно рости поряд. Що подумають, коли дізнаються про те, що він мій друг?»
Пройшов час... На обох деревах з’явились зелені плоди. Згодом на горіх почали сідати птахи і клювати їх. Ті зривались з гілок, падали на землю. Каштан сміявся:
- Дивись! Моїх не чіпають. Бояться.
Подивився горіх, а вони обсипані зеленими колючками. Дійсно страшно. Глянув на свої, а ті гладесенькі, беззахисні. Зітхнув бідолаха та мовчки порадів за друга.

На картині зображені коні і мале лоша. З любов’ю виписане художником лошатко. Пильні очі дивляться на глядача, маленькі вушка вловлюють кожен звук, маленьке копитце правої ноги почесує тендітну з білою плямою мордоч-к у. Воно спокійне, грайливе, ніякої уваги не звертає на хвилювання дорослих. Лошатко впевнено і затишно почуває себе біля своєї матері - білої красуні. Не можна не милуватися її стрункими ногами з невеликими копитами, граціозно вигнутою шиєю, пишним хвостом. Вона пощипує соковиту травичку, ніби за й своє лошатко приєднатися до неї. Троє інших коней, написаних темними барвами, виразно виділяються на світлому фоні. Вони з трьох боків оточують матір із дитятком. Своїм виглядом підкреслюють, що готові стати на їх захист. Стривожені погляди, неспокійні рухи, розвіяні гриви і хвости, напружені м’язи. Здається, ще мить і скакуни помчать, вирвуться за рамки картини. Мені подобається ця картина. Вона сповнена любові до добрих і вічних супутників людини - коней.