Осінь була суха, небо зоряне. Ледве блищала здалека тоненькою смужкою річка, темнів гай. Сонце тільки зійшло. Садок був уже пожовклий. Нога м’яко ступала по опалому листю, шелестячи сухим шелестом. Повітря було напоєне пахощами від того листя. І ці пахощі, і трохи холодне повітря, і червоне ще сонце бадьорили.У невеличкому круглому гайку було так само, як і в садку: жовто і напівмертво. Видно було, що за кілька часу й цього не буде, сніг укриє все, і все буде мертве. Та дарма! Зараз звідусіль віяло свіжістю, бадьорістю, силою. Це мертве віщувало незабаром живе.Те живе, що має прийти, що неодмінно мусить прийти, чулося в усьому: і в цьому свіжому повітрі, і в тому вічноосяйному сонці, і навіть у цьому жовтому листі, що, зогнивши, мусило дати початок новому буйному життю. Ні-ні, це була не смерть, а відпочинок — відпочинок здоровий, свіжий
Н.в. п’ятсот сімдесят три
Р.в. п’ятисот сімдесяти (сімдесятьох) трьох
Д.в. п’ятистам сімдесяти (сімдесятьом) трьом
Зн.в. п’ятсот сімдесят три
Ор.в. п’ятьмастами (п’ятьомастами) сімдесятьма (сімдесятьома) трьома
М.в. (на) п’ятистах сімдесяти (сімдесятьох) трьох
Н.в. дев'ятсот двадцять п’ять
Р.в. дев'ятисот двадцяти (двадцятьох) п’яти (п’ятьох)
Д.в. дев'ятистам двадцяти (двадцятьом) п’яти (п’ятьом)
Зн.в. дев'ятсот двадцять п’ять
Ор.в. дев'ятьмастами двадцятьма (двадцятьома) п’ятьма
М.в. (на) дев'ятистах двадцяти (двадцятьох) п’яти