Зачин: За давніх-давен, як свинки співали пісень, а мавпи тютюн жували, а кури його клювали, а качки: «Кряк-кряк» примовляли,— якось усі птахи попросили сороку: — Навчи нас, як вити гніздо. Бо всім відомо, що сорока — майстер вити гнізда. Зібрала вона всіх птахів і почала вчити. Спершу принесла грязюки і зліпила кругленький млинець.
Основна частина: — Я вже знаю, як його робити,— сказала сова і полетіла геть. Ось чому сови не навчилися робити кращих гнізд. Після цього сорока взяла кілька хворостинок і сплела з них кругленький обідок. — І я так зумію,— сказав горобець і полетів собі. Відтоді горобці в'ють свої гнізда з хворостинок, хоч і роблять це абияк. Потім сорока назбирала пуху та пір'я і вистелила гніздо. — Оце мені подобається! — вигукнув шпак і полетів геть. Ось чому в шпаків так м'якенько вистелені гнізда. Тим часом сорока робила своє. А нетерплячі птахи один за одним відлітали геть. Зрештою залишилася біля сороки сама тільки горлиця. А їй не вистачало ні глузду, ні тями чогось навчитися. Сидить і туркоче-торочить щось своє: — Тягни три трісочки, тягни три-и. Сорока саме клала прутик. Почула, що туркоче горлиця, і каже: — Не трісочки, а прутики, і не три, а й одного досить. Горлиця ж торочить своє. Нарешті озирнулася сорока і побачила, що біля неї немає нікого, крім недотепи горлиці.
Твір-опис людини пропоную скласти так: Щотижня я їжджу провідувати свого дідуся. Його звати Микола і він є дуже щирою та доброю людиною. Дідусь мій невеличкий на зріст. Він не повний, а худенький. Дід Микола вже сивий, а його обличчя рясно вкрите зморшками. На його обличчі завжди щира посмішка. Очі в дідуся блакитні, брова густі, а ніс великий. Очі діда Миколи сповнені любов'ю до оточення. Він завжди радіє, коли ми приходимо до нього. Завжди до вихідних він купує цукерки та фрукти бо знає, що я це люблю. Та й я у свою чергу намагаюсь зробити для нього щось приємне. Я щасливий, що маю такого діда.
За давніх-давен, як свинки співали пісень, а мавпи тютюн жували, а кури його клювали, а качки: «Кряк-кряк» примовляли,— якось усі птахи попросили сороку:
— Навчи нас, як вити гніздо.
Бо всім відомо, що сорока — майстер вити гнізда. Зібрала вона всіх птахів і почала вчити. Спершу принесла грязюки і зліпила кругленький млинець.
Основна частина:
— Я вже знаю, як його робити,— сказала сова і полетіла геть. Ось чому сови не навчилися робити кращих гнізд.
Після цього сорока взяла кілька хворостинок і сплела з них кругленький обідок.
— І я так зумію,— сказав горобець і полетів собі. Відтоді горобці в'ють свої гнізда з хворостинок, хоч і роблять це абияк.
Потім сорока назбирала пуху та пір'я і вистелила гніздо.
— Оце мені подобається! — вигукнув шпак і полетів геть. Ось чому в шпаків так м'якенько вистелені гнізда.
Тим часом сорока робила своє. А нетерплячі птахи один за одним відлітали геть.
Зрештою залишилася біля сороки сама тільки горлиця. А їй не вистачало ні глузду, ні тями чогось навчитися. Сидить і туркоче-торочить щось своє:
— Тягни три трісочки, тягни три-и. Сорока саме клала прутик. Почула, що туркоче горлиця, і каже:
— Не трісочки, а прутики, і не три, а й одного досить.
Горлиця ж торочить своє. Нарешті озирнулася сорока і побачила, що біля неї немає нікого, крім недотепи горлиці.
Щотижня я їжджу провідувати свого дідуся. Його звати Микола і він є дуже щирою та доброю людиною. Дідусь мій невеличкий на зріст. Він не повний, а худенький. Дід Микола вже сивий, а його обличчя рясно вкрите зморшками. На його обличчі завжди щира посмішка. Очі в дідуся блакитні, брова густі, а ніс великий.
Очі діда Миколи сповнені любов'ю до оточення. Він завжди радіє, коли ми приходимо до нього. Завжди до вихідних він купує цукерки та фрукти бо знає, що я це люблю. Та й я у свою чергу намагаюсь зробити для нього щось приємне. Я щасливий, що маю такого діда.