Нынешнее молодое поколение переосмысливает историю, историю последней войны — Великой Отечественной. А в сердце старшего поколения это слово — незаживающая рана. Это оборванные в самом начале мечты о будущей профессии, ожидание длинной и счастливой жизни. Это последнее пожатие руки, последний поцелуй, последний взгляд близкого, самого дорогого человека… Война ворвалась в сердце нашего народа как осколок. Затмила солнечное небо дымом пожаров, стала болью невыносимой от черных похоронок, которые тысячами приходили каждый день. Сколько крови пролито! Сколько слез выплакано! Родная земля стала сплошным пожарищем; « плакали росами травы, падали черные деревья, стон раскидывался стоголосым эхом».Война уничтожает, разрушает… Война не подвиг, не как геройство, а как проверка на человечность, просто как жизнь, пусть неимоверно тяжелая. Люди бьются за свои идеи, защищают интересы, убивая друг друга. В этой войне каждый считает, что он прав, и тот, кто мыслит по-другому, в секунду становится врагом. Человек в подобных обстоятельствах и пылинка, и персона. Человек — это то, что нельзя предсказать заранее, это изменение состояния его души, его мысли нельзя спланировать и управлять ими. Тысячи людей сквозь горнило войны, испытали ужасные мучения, но они выстояли и победили. Победили в самой тяжелой из всех войн, перенесенных до сих пор человечеством. И живы еще те люди, которые в тяжелейших боях защищали Родину. Война в их памяти всплывает самым страшным горестным воспоминанием. Но она же напоминает им о стойкости, мужестве, дружбе и верности. Многие люди эту страшную войну. Многие из них погибли, многие получили тяжелые увечья, многие уцелели в огне испытаний. Вот почему они вновь и вновь рассказывают о том, что стало не только их личной болью, но и трагедией всего поколения. Они просто не могут уйти из жизни, не предупредив людей об опасности, которую несет забвение уроков . У меня и дедушка, и прадед участвовали в этой страшной войне, для меня они герои, которые защищали нашу Родину и нас. Я расскажу о моих земляках, о героях из глубинки России.
Я обожнюю ігри з м'ячем, а найбільше я люблю футбол. Як кажуть, футбол, футбол і ще раз футбол! Я граю в цю гру з весни до пізньої осені на спортмайдачику та шкільному стадіоні. А взимку я займаюся футболом у критому залі спортивного комплексу. Мене туди запросив наш шкільний вчитель фізичного виховання, який там теж веде заняття.
Футбол — дуже цікава гра. Вона розвиває швидкість, кмітливість, точність реакції, витривалість. Що б не казали, а футбол тренує не тільки ноги, але й тіло в цілому. Футболісти також дуже загартовані люди, бо ганяють м'яча на свіжому повітрі з ранньої весни до пізньої осені. Також футбол є командною грою і розвиває згуртованість та командний дух. А найбільше в цій грі мене вабить її неперевершений азарт!
Я стежу за європейськими та світовими чемпіонатами з футболу. І дуже радий, що останній чемпіонат Європи, Євро-2012, проводився саме в Україні та Польші. Ми з татом не пропускали жодного матча по телевізору.
Звичайно, я дуже сподівався, що збірна України вийде хоча б у чвертьфінал. Але, на жаль, цього не сталося. Проте Андрій Шевченко був і залишається моїм улюбленим футболістом, хоч вже завершує свою футбольну кар'єру. Після виходу команди України з чемпіонату я вболівав за англійців, потім переключив свою увагу на іспанців. Хоч більшість моїх друзів підтримували Італію, я виявився правий. Іспанія виграла Євро-2012!
Взагалі, моя улюбена команда — це донецький "Шахтар”, а в Європі - "Манчестер Юнайтед”. Втім, якщо в міжнародному турнірі грає "Динамо”, я завзято вболіваю за цю команду. Адже вона здобуває слави нашій країні.
На жаль, я ще не побував на наших великих стадінах, тобто на "Олімпійському” та на "Донбас-Арені”. Коли я підросту, то побуваю обов'язково. Хочу подивитися на матчі власними очима! А ще візьму з собою на стадіон фанатську дудку та український флаг та щиро вболіватиму за улюблені команди!
Нынешнее молодое поколение переосмысливает историю, историю последней войны — Великой Отечественной. А в сердце старшего поколения это слово — незаживающая рана. Это оборванные в самом начале мечты о будущей профессии, ожидание длинной и счастливой жизни. Это последнее пожатие руки, последний поцелуй, последний взгляд близкого, самого дорогого человека… Война ворвалась в сердце нашего народа как осколок. Затмила солнечное небо дымом пожаров, стала болью невыносимой от черных похоронок, которые тысячами приходили каждый день. Сколько крови пролито! Сколько слез выплакано! Родная земля стала сплошным пожарищем; « плакали росами травы, падали черные деревья, стон раскидывался стоголосым эхом».Война уничтожает, разрушает… Война не подвиг, не как геройство, а как проверка на человечность, просто как жизнь, пусть неимоверно тяжелая. Люди бьются за свои идеи, защищают интересы, убивая друг друга. В этой войне каждый считает, что он прав, и тот, кто мыслит по-другому, в секунду становится врагом. Человек в подобных обстоятельствах и пылинка, и персона. Человек — это то, что нельзя предсказать заранее, это изменение состояния его души, его мысли нельзя спланировать и управлять ими. Тысячи людей сквозь горнило войны, испытали ужасные мучения, но они выстояли и победили. Победили в самой тяжелой из всех войн, перенесенных до сих пор человечеством. И живы еще те люди, которые в тяжелейших боях защищали Родину. Война в их памяти всплывает самым страшным горестным воспоминанием. Но она же напоминает им о стойкости, мужестве, дружбе и верности. Многие люди эту страшную войну. Многие из них погибли, многие получили тяжелые увечья, многие уцелели в огне испытаний. Вот почему они вновь и вновь рассказывают о том, что стало не только их личной болью, но и трагедией всего поколения. Они просто не могут уйти из жизни, не предупредив людей об опасности, которую несет забвение уроков . У меня и дедушка, и прадед участвовали в этой страшной войне, для меня они герои, которые защищали нашу Родину и нас. Я расскажу о моих земляках, о героях из глубинки России.
Футбол — дуже цікава гра. Вона розвиває швидкість, кмітливість, точність реакції, витривалість. Що б не казали, а футбол тренує не тільки ноги, але й тіло в цілому. Футболісти також дуже загартовані люди, бо ганяють м'яча на свіжому повітрі з ранньої весни до пізньої осені. Також футбол є командною грою і розвиває згуртованість та командний дух. А найбільше в цій грі мене вабить її неперевершений азарт!
Я стежу за європейськими та світовими чемпіонатами з футболу. І дуже радий, що останній чемпіонат Європи, Євро-2012, проводився саме в Україні та Польші. Ми з татом не пропускали жодного матча по телевізору.
Звичайно, я дуже сподівався, що збірна України вийде хоча б у чвертьфінал. Але, на жаль, цього не сталося. Проте Андрій Шевченко був і залишається моїм улюбленим футболістом, хоч вже завершує свою футбольну кар'єру. Після виходу команди України з чемпіонату я вболівав за англійців, потім переключив свою увагу на іспанців. Хоч більшість моїх друзів підтримували Італію, я виявився правий. Іспанія виграла Євро-2012!
Взагалі, моя улюбена команда — це донецький "Шахтар”, а в Європі - "Манчестер Юнайтед”. Втім, якщо в міжнародному турнірі грає "Динамо”, я завзято вболіваю за цю команду. Адже вона здобуває слави нашій країні.
На жаль, я ще не побував на наших великих стадінах, тобто на "Олімпійському” та на "Донбас-Арені”. Коли я підросту, то побуваю обов'язково. Хочу подивитися на матчі власними очима! А ще візьму з собою на стадіон фанатську дудку та український флаг та щиро вболіватиму за улюблені команди!