Осінь була суха, небо зоряне. Ледве блищала здалека тоненькою смужкою річка, темнів гай. Сонце тільки зійшло. Садок був уже пожовклий. Нога м’яко ступала по опалому листю, шелестячи сухим шелестом. Повітря було напоєне пахощами від того листя. І ці пахощі, і трохи холодне повітря, і червоне ще сонце бадьорили.У невеличкому круглому гайку було так само, як і в садку: жовто і напівмертво. Видно було, що за кілька часу й цього не буде, сніг укриє все, і все буде мертве. Та дарма! Зараз звідусіль віяло свіжістю, бадьорістю, силою. Це мертве віщувало незабаром живе.Те живе, що має прийти, що неодмінно мусить прийти, чулося в усьому: і в цьому свіжому повітрі, і в тому вічноосяйному сонці, і навіть у цьому жовтому листі, що, зогнивши, мусило дати початок новому буйному життю. Ні-ні, це була не смерть, а відпочинок — відпочинок здоровий, свіжий
- Привіт. Прекрасна гра акторів, надзвичайно, цікаво було дивитися.
-Звичайно, адже режисер - постановщик Федір Стригун. Багато народних і заслужених артистів брали участь у цій виставі..
- Я замітила, що у залі не було вільних місць на цю прем'єру.
- Так, квитки купляла за два тижні наперед, багато було бажаючих.
- Ти сиділа у партері, тобі було добре видно і чути?
- Прекрасно бачила і чула. Сиділа у третьому ряді партеру. Правда, болять долоні бо сильно аплодувала.
- Рекомендуватиму всім, хто любить бути під враженням вистави ще кілька днів.