речення об’єднайте в складні багатокомпонентні з різними видами зв’язку.
1. Я глянув у вікно. Надворі була справжня хуртовина. Вона замела все навкруги. Ніхто о цій порі вже не сподівався снігу. 2. Уже повесняному гріло сонце. Повітря було тепле. Але раптом назустріч південному вітрові подув крижаний північний. Він заклубочив снігові хмари. 3. Проте весна була сильніша. Вона полоснула по снігові дощем. Сніг розтанув. 4. Каштани розправили молоді листочки, виставили свічки. Берези поволі випрямилися. Вишні ж цвіли, ніби їх укривав не білий вишневий цвіт, а клапті снігу.
У кожній квартирі є дзеркало, капелюх і якщо не мітла, то віник, або швабра. З деякого часу ці речі мають для мене деякий сенс, сповнений таємниць і загадок. Це відбулося після того, як я прочитала про пригоди відомого Гаррі Поттера. Саме чарівний капелюх, який опустився на голову хлопця і дав змогу визначити здібності Гаррі. Він досяг значних успіхів у галузі чародійства. Цей капелюх дав зрозуміти одноліткам хлопця, що в нього неабиякі здібності. ВІн може досягти ще більшого. Ви запитаєте: до чого тут капелюх Гаррі і моя звичайна міська квартира? Охоче поясню. Я знайшла капелюх мого батька. Він про нього забув. Це капелюх з темно-коричневого фетру, має поля. Такий собі жалю- гідний капелюшок. Але мені здалося, що коли я його одягну, як і Гаррі Поттер: почую чарівний голос, і він промовить приємні для мене слова. Пам’ятаєте, що вимовив шпилястий капелюх Гаррі? Він сказав, що Гаррі може стати великим, що в нього є задатки, щоб здійснити свої добрі наміри.
Так, капелюх у мене був швабра – теж. Я поставила її біля дверей, надягла капелюха – він майже закриїв мені очі – і пішла до дзеркала подивитися, як я виглядаю. Але тут я через щось; перечепилася, полетіла на підлогу і щось боляче вдарило мене по голові. Я знепритомніла. Раптом я почула тихий голос:
- Речі стають чарівними тільки тоді, коли їх зробиш своїми руками… У школу чарівників приймають дівчаток, які добре поводяться зі своїми подругами, не розпускають плітки, допомагають слабким, люблять домашніх тварин, вміють готувати…
А потім наді мною зависла жовта куля. Від неї йшло тепло, спокій. Я подумала, що це вона мені розповіла про умови вступу до школи чарівників. І я відповіла:
- Я відповідаю усім вимогам, тільки ще не вмію готувати.
І почула інший голос, такий знайомий:
- Усього навчишся у свій час. А зараз підводься. Ти не дуже забилася? І чому
на тобі цей огидний капелюх?
Я розплющила очі, підвелася. Бабуся дивилася на мене і посміхалася. І ми обидві від щирого серця почали сміятися – дуже вже безглуздий (я це відчувала) був у мене вигл
Насправді,школа це не так страшно як здається... У школі ми більше пізнаєм себе,спілкуємось,а завдяки цьму розвиваємось, пізнаємо світ та себе у ньму... Школа-це наш другий дім,так подумати скільки часу ми проводимо вдома і скільки в школі. Багато хто каже ніби школа це не цікаво та взагалі не потрібно,а от якщо замислитись,завдяки класному керівнику ми зрозуміли,що, якщо щось трапиться требе до а от завдяки вчителю з географії ми знаємо куди нам краще поїхати відпочивати.. Кожен вчитель вкладає у нас частку своєї душі,і я за це дуже вдячний.Мені подобається навчатися в школі тому,що я дузнаюсь щось нове і потрібне для мого подальшого життя!... как-то так можешь написать.)