Розподіліть у стовпчики типи односкладних речень: 1) означено-особові; 2) неозначено-особові; 3) узагальнено-особові; 4) безособові; 5) називні. Люби життя у боротьбі щоденній. (Л. Забашта) Ведуть коня вороного. (Т. Шевченко) Пахне терпкою ожиною в лісі. Знай ціну і дружбі, й ворожнечі. (Д. Луценко) Поживемо — побачимо. Вище себе не скочиш. Козацькому роду нема переводу. (Нар. творч.) Холодний день. Обвітрена блакить. (М. Луків) У нашій сім’ї дуже шанували лелек. (Ю. Збанацький) Тиша. Озеро. Туман. Зілля приклади до ран. (А. Ковальчук)

Татове слово. слово батьків з давнини вважалось вершиною мудрості. через те, що наші батьки прожили вік   , то вони краще знають як жити. вони мудрі поради, кажуть добрі слова, а якщо ви будете до   них дослухатись , то зрозумієте, що то справді корисно- слухати батька й матір. тато для своїх дітей зазвичай стає прикладом. виховує їх  так, аби вони стали гарними людьми. хоча, який батько не хоче, щоб його дитина стала вихованою та культурною людиною в нашому суспільстві? батько завжди готовий прийти на і словом і ділом. він, як особа чоловічої статі не буде довго ходити поблизу вашої проблеми, він буде твердо виконувати її з вами. можливо і не ділом, та добрим словом він завжди вас підтримає, та скаже те,що вам. він буде з вами поряд завжди, тому не варто соромитись,а варто просити, щоб тобі щось порадили твої батьки і нехай то мама, і нехай то тато…

Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс. 

Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця. 

Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберезовики. 

А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі. 

Як хороше, як гарно навкруги тобі, осінь, за цю красу!