Розставте розділові знаки, будь-ласка!
світ змінюється просто на очах. сучасні підлітки відрізняються від дітей того покоління. з кожним роком батькам все важче зрозуміти свою дитину адже вони росли по-іншим правилам і в іншому суспільстві.
на даним момент 84% підліткам не вистачає увагу своїх близьких людей. і, через це вони закриваються від навколишнього світу. їм простіше сказати, що у них все в порядку, ніж говорити про свої проблеми.
мене найбільше пригнічує, що все частіше я чую від дорослих, що зараз підлітки перетворилися в деградантів, яким нічого не потрібно крім себе. батьки все частіше говорять що ми не приносим користі, покоління пепсі.
але давайте розберемося в цій проблемі. ви знаєте скільки дітей щоночі плачуть в подушки від нестачі турботи і любові? можливо ми закрите покоління, але ми дуже вразливі. і кожен раз коли я зіштовхуються з такою проблемою і у відповідь чую в мій час за таким не страждали, у мене ступор. ось проблема всього людства, ми завжди все порівнюємо по собі.
я розумію, що ми складні, але будь ласка, спробуйте нас зрозуміти і , поки є час.
І. Зображення подвигу людей під час Великої Вітчизняної війни у творах української літератури.II. Характеристика образу бійця з поеми А. Малишка "Прометей".1. Велика любов до Батьківщини.2. Сила волі та здатність до самопожертви заради свободи українського народу.3. Вірність військовому обов'язку.4. Глибока віра в перемогу над фашизмом.III. Типовість образу Прометея Малишка. (Прометей Малишка - реальна людина, воїн, який самовіддано веде боротьбу за щастя та благополуччя людей. І Йому притаманні характерні риси воїна-визволителя.)
- Вибачте, можете передати за проїзд. - Попросив пасажир у автобусі.
- Звісно, - Сумно відповідає чоловік.
- У вас щось траплося?
- Зараз в цій країні завжди щось трапляється, то вб'ють когось, то без даху залишать. - Відповів чоловік.
- Це ви про що? - спитала інша жінка.
- Я про події на сході України, як можна про це не знати. Стільки людей там помирає, стають інвалідами. Стільки людей залишилися без рідних, тому що вони пішли на цю війну.
- А так що саме з вами трапилося? - спитав майже не весь автобус.
- А я втратм все. У мене колись був й будинок, й родина, й машина, але будинок весь обстріляли, мого батька й двох братів вбили, й сина вбили, а машину підірвали. - Сказав чоловік й з його ока побігла сльозинка. - Мені пора вже моя зупинка. - Сумно промовив чоловік й пішов до вихода.
Колись люди, які жили на Донбасі були звичайними українцями, які жили мирно й спокійно. А зараз ці люди або помирають на війні, або стають бездомними.