РОЗСТАВТЕ РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ
Картина справді була чудесна. Церкви підняли високо вгору свої круглі голови сяючи золотими банями. Поміж церквами біліли хати мов з крейди вистругані. Людські городи тонули у гущавині темно-зелених садків. Річка блищала, звиваючись змією по жовтому пісочку і пускаючи легенький димок туману з себе. Через річку перекинувся міст тонкий узорчастий. Ліворуч розіслався степ рівний як долоня. Широкий і безкраїй він тонув у своїй у своїй зеленій траві спершу темно-зелений а чим далі тим блідіший голубіший. Зійшовшись із краєм блакитного неба степ здавалось загнувся у гору і пішов уже попід небом. Серед степу хвилі золотого сонячного світла так і ходять так і переливаються то здіймаючись угору то опадаючи вниз. Сотні срібно голосих жайворонків непримітно вьються. Їх весела і радісна пісня дзвонить розходиться розсипається. Здається сизо прозоре повітря само бринить
Сижу зараз в лікарняному ліжку і дивлюсь на осінній дощ, і згадую вчорашній день ...
Ми з друзями збирались походити по калюжам, після дощу. Мама дістала татову дитячу куртку, яка була на мене зовсім велика.І заставила мене у ній іти до друзів. Я зівсно її зняв, бо подумав що друзі глузуватимуть з мене. А надворі було холодно. Я весь час згадував про мамині слова " Не знімати куртку". Але сміх друзів також був важливим. Мені все було холодно і холодно. Звісно я простудився, але все - таки розпові матусі про цю історію. Вона ніжно мене пригорнула до себе і мені враз стало тепліше.
А за вікнами плакав дощ ...
Объяснение:
Ми втікаємо від природи, ми боремось з нею, знищуємо її. На мою думку це неправильно. Винищуючи ліси, ми шкодимо не тільки природі, а й собі самим. Ліси - легені планети. А ми - частина природи. Планета - наш дім. Тому прагнути знищити та підкорити свій дім якось нерозумно. Ми ніколи не зможемо створити свою природу, повністю її підкорити, як би цього не прагнули. А якщо це і вдасться - одночасно ми знищимо і себе.
Ніякі штучні матеріальні цінності й радості створені людьми не замінять нам красу природи.