В одному чудовому місті під назвою Мовознавство жила одна багата жінка. Звали її Лексика, а багата вона була тим, що мала трьох гарних синів. Звали їх Антонім, Синонім та Омонім. Кожен з них уже мав свою власну родину, проте всі вони жили разом, в одному прекрасному будинку, тільки на різних поверхах.
Найкраще жилося родині Синоніма, бо, хоча він і мав найбільше дітей, проте все в його родині було дружньо та злагоджено, адже всі вони підтримували один одного. І якщо комусь з родини Синонімів було сумно, то всі також були зажурені, невеселі. Або навпаки, коли хтось один сміявся, то всі його підтримували: реготали, заливалися сміхом. Отож хоч і були в цій родині усі з різними іменами, проте такі близькі за характером та вдачею.
У сім’ї Антоніма не все було добре та злагоджено, як у його брата Синоніма. Причиною сварок та непорозумінь були постійні розбіжності в поглядах, адже в родині панувала звичка протирічити один одному. Через це родині нічого не вдавалося зробити спільно. Якщо один працював, то інший обов’язково бив байдики, якщо комусь у родині було холодно і він зачиняв усі двері й вікна, то комусь обов’язково раптом ставало жарко, і він поспішав відчиняти вікна. Так виникали сварки, що доходили аж до бійок. Так і жили Антоніми, весь час маючи протилежне значення.
Та найгірше жилось Омоніму, бо в його родині панувало суцільне непорозуміння. Деякі члени родини мали однакові імена, але були зовсім різними (лист паперу та лист дерева, коса дівоча та коса — гостре знаряддя праці). І якщо батько кликав когось одного із синів, то обов’язково приходив і другий. Ніхто в родині не міг вирішити цю проблему, адже ніхто нічого не розумів — все було так заплутано.
Якось Лексика відвідала своїх синів, зрозуміла їхні проблеми й вирішила до м. Вона викликала своїх сестер — Лінгвістику та Етимологію, щоб ті до з’ясувати значення слів — синоніми, антоніми, омоніми.
Швидко в країні запанував лад, адже з’явилися словники, заглянувши до яких можна було легко зрозуміти значення слова та дібрати до нього синонім чи антонім.Подробнее: http://familytimes.com.ua/kazka-a-s-o.html
Що таке байдужість? Що таке жорстокість? Це ланки одного ланцюга або це різні речі?
Є багато якостей притаманних тільки людині. Не останнє місце серед них займає байдужість. Що ж це таке? Наскільки воно постійно в характері людини? Або це швидкоплинний порив? Байдужість і байдужість, це одне і теж. Чи може бути хорошою людиною і громадянином той, який байдужий до оточуючих. Байдужий до подій навколо нього? Відповідь одна. Така людина не може бути хорошим. У нього відсутня доброта і співчуття. Він не здатний до і надати увагу.
У сучасному суспільстві жорстокість засуджується. Але чи всі помічають і засуджують байдужість? Воно поширюється, сьогодні ми пройшли повз бабусі з важкою сумкою, повз замерзаючого в заметі кошеня, завтра ми вже будемо байдужі до страждань і болю. І світ навколо нас зміниться. Всі будуть стурбовані лише собою. Сьогоднішнім днем. Що за справу до тих, хто буде жити після нас? Вирубаємо лісу, нам сьогодні так зручно, осушимо болота – а навіщо вони нам? Що нам за справу до тварин і рослин, занесених до Червоної книги? На наш вік вистачить! Ось чому страшно байдужість. Воно породжує жорстокість думок і вчинків. Після нас хоч потоп! Така приказка байдужих і байдужих людей
Байдужість дуже руйнівно. Особливо небезпечно воно всередині суспільства, всередині колективу, всередині сім’ї. Байдужа людина, він як би порожній. Без емоцій, без жалю, без переживань. І зробити те йому нічого не можна, так як йому все одно, що там йому намагаються довести або пояснити. Навіщо йому винаходити – то, адже йому і так добре. Навіщо намагатися поліпшити життя – день прожив, та й добре. Уявіть, що сталося б зі світом, якби в ньому переважали байдужі люди. Так ми б уже давно деградували і може скотилися б на самий низ еволюційної драбини.
Але озирнувшись навколо, ми з полегшенням розуміємо – все не так уже й погано. Байдужих набагато менше, ніж людей небайдужих до того, що відбувається. Прогрес не стоїть на місці. У спорті ставлять нові рекорди. Гасять пожежі і висаджують нові ліси. Організовують нові заповідні зони для рослин і тварин. Створюють благодійні фонди для хворих і слабких.
На закінчення цього міркування робимо висновок – байдужість, це найвища жорстокість. Життя не прощає байдужості до себе. Так само як і навколишнє середовище не прощає байдужості і жорстокості. Все повернеться до нас бумерангом. І повірте, буде боляче.
Найкраще жилося родині Синоніма, бо, хоча він і мав найбільше дітей, проте все в його родині було дружньо та злагоджено, адже всі вони підтримували один одного. І якщо комусь з родини Синонімів було сумно, то всі також були зажурені, невеселі. Або навпаки, коли хтось один сміявся, то всі його підтримували: реготали, заливалися сміхом. Отож хоч і були в цій родині усі з різними іменами, проте такі близькі за характером та вдачею.
У сім’ї Антоніма не все було добре та злагоджено, як у його брата Синоніма. Причиною сварок та непорозумінь були постійні розбіжності в поглядах, адже в родині панувала звичка протирічити один одному. Через це родині нічого не вдавалося зробити спільно. Якщо один працював, то інший обов’язково бив байдики, якщо комусь у родині було холодно і він зачиняв усі двері й вікна, то комусь обов’язково раптом ставало жарко, і він поспішав відчиняти вікна. Так виникали сварки, що доходили аж до бійок. Так і жили Антоніми, весь час маючи протилежне значення.
Та найгірше жилось Омоніму, бо в його родині панувало суцільне непорозуміння. Деякі члени родини мали однакові імена, але були зовсім різними (лист паперу та лист дерева, коса дівоча та коса — гостре знаряддя праці). І якщо батько кликав когось одного із синів, то обов’язково приходив і другий. Ніхто в родині не міг вирішити цю проблему, адже ніхто нічого не розумів — все було так заплутано.
Якось Лексика відвідала своїх синів, зрозуміла їхні проблеми й вирішила до м. Вона викликала своїх сестер — Лінгвістику та Етимологію, щоб ті до з’ясувати значення слів — синоніми, антоніми, омоніми.
Швидко в країні запанував лад, адже з’явилися словники, заглянувши до яких можна було легко зрозуміти значення слова та дібрати до нього синонім чи антонім.Подробнее: http://familytimes.com.ua/kazka-a-s-o.html
Що таке байдужість? Що таке жорстокість? Це ланки одного ланцюга або це різні речі?
Є багато якостей притаманних тільки людині. Не останнє місце серед них займає байдужість. Що ж це таке? Наскільки воно постійно в характері людини? Або це швидкоплинний порив? Байдужість і байдужість, це одне і теж. Чи може бути хорошою людиною і громадянином той, який байдужий до оточуючих. Байдужий до подій навколо нього? Відповідь одна. Така людина не може бути хорошим. У нього відсутня доброта і співчуття. Він не здатний до і надати увагу.
У сучасному суспільстві жорстокість засуджується. Але чи всі помічають і засуджують байдужість? Воно поширюється, сьогодні ми пройшли повз бабусі з важкою сумкою, повз замерзаючого в заметі кошеня, завтра ми вже будемо байдужі до страждань і болю. І світ навколо нас зміниться. Всі будуть стурбовані лише собою. Сьогоднішнім днем. Що за справу до тих, хто буде жити після нас? Вирубаємо лісу, нам сьогодні так зручно, осушимо болота – а навіщо вони нам? Що нам за справу до тварин і рослин, занесених до Червоної книги? На наш вік вистачить! Ось чому страшно байдужість. Воно породжує жорстокість думок і вчинків. Після нас хоч потоп! Така приказка байдужих і байдужих людей
Байдужість дуже руйнівно. Особливо небезпечно воно всередині суспільства, всередині колективу, всередині сім’ї. Байдужа людина, він як би порожній. Без емоцій, без жалю, без переживань. І зробити те йому нічого не можна, так як йому все одно, що там йому намагаються довести або пояснити. Навіщо йому винаходити – то, адже йому і так добре. Навіщо намагатися поліпшити життя – день прожив, та й добре. Уявіть, що сталося б зі світом, якби в ньому переважали байдужі люди. Так ми б уже давно деградували і може скотилися б на самий низ еволюційної драбини.
Але озирнувшись навколо, ми з полегшенням розуміємо – все не так уже й погано. Байдужих набагато менше, ніж людей небайдужих до того, що відбувається. Прогрес не стоїть на місці. У спорті ставлять нові рекорди. Гасять пожежі і висаджують нові ліси. Організовують нові заповідні зони для рослин і тварин. Створюють благодійні фонди для хворих і слабких.
На закінчення цього міркування робимо висновок – байдужість, це найвища жорстокість. Життя не прощає байдужості до себе. Так само як і навколишнє середовище не прощає байдужості і жорстокості. Все повернеться до нас бумерангом. І повірте, буде боляче.