с тестом 1. Складений іменний присудок є в усіх реченнях, ОКРІМ
А Сперечатись з Гомером – справа марна.
Б А діти – мов букети піднебесні.
В Ти, бачу, гайдамакам був би рад.
Г Отари сірих хмар лежать безрушно й сонно.
2. Простий дієслівний присудок ужито в реченні
А Я хочу погостювати в батька-матері.
Б Але маршрут був дуже добре знайомий.
В Вона була складена з двох тонів.
Г Навшпиньки виглядають жоржини через тин.
3. Складений дієслівний присудок вжито в реченні
А Поговорили та й розійшлися, забули.
Б На Січ почали вчащати посли від турка.
В Давнє золото було розміняно на мідяки дрібних, а інколи й приватних
починань.
Г Турки рідко користувалися рушницями.
4.Визначте, яким членом речення є виділене слово
І всюди встигав побувати писар Війська Запорозького.
А простим дієслівним присудком Б складеним дієслівним присудком
В складеним іменним присудком
5. Визначте, яким членом речення є виділене слово
Він був незвичний, той смуток.
А простим дієслівним присудком Б складеним дієслівним присудком
В складеним іменним присудком
6. Присудок виражений іменником у реченні
А Мова - то вічний скарб.
Б Рідне слово вабить і чарує.
В Стозвуко дзвенить рідне слово.
Г Нас єднає рідна мова.
7. Укажіть речення з дієслівним складеним присудком
А Твір я буду писати завтра.
Б Подруга буде їхати додому поїздом.
В Дівчина почала вишивати скатертину.
Г Це була лебедина пісня композитора.
8. Укажіть речення зі складеним іменним присудком
А На початку благодатного літа річки стають тихі й прозорі.
Б Радісно затремтіло моє серце.
В Голос Михайла Драгоманова не стихає над Україною і світом.
Г Усе повинне підкорятися зусиллям розуму.
9. Знайти рядок, у якому є складений дієслівний присудок.
А Від того часу та сосна не давала мені спокою.
Б На довгих ніжках-галузинках ішов назустріч великий птах.
В Починав жевріти схід сонця.
Г Мова моїх земляків наповнювала мене невідомою раніше радістю й силою.
10. Складений дієслівний присудок є в кожному реченні, ОКРІМ
А Але серце спинятись не хоче.
Б Пан, брате, милувать не стане.
В Бійці намагались йти без шуму.
Г Мав Сашко вдачу жваву, невгамовну й веселу.
11. Складений іменний присудок є в кожному реченні, ОКРІМ
А Непомітно для батьків син став дорослим .
Б Вранці на палубі я був першим.
В Хтось нам повинен відчиняти двері.
Г Один з останніх його рейсів був винятковим
12. Правильно підкреслено присудок у реченні
А Потім уже Софійка стала розглядати Заболотного спокійно.
Б Треба твердо нам в бою стояти.
В Але серце спинятись не хоче .
Г Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Відповідь:НАГОЛОС - ДУША МОВИ*
Наголоси у словах багато важать у живій мові. Наприклад, насИпати і насипАти. На письмі, де не позначено наголосів ці два слова годі розрізнити. А вони значать не одне й те саме. Засвоюючи мову з тексту, читач не може засвоїти правильного наголошення. Найкраще засвоювати правильний наголос з живої мови, з радіо або ТБ, чи на виставі в театрі. У цій царині політика зближення мов наробила чимало шкоди. Мовознавство під зорями Кремля спотворило український наголос у низці слів. Ці спотворення не сприяють розвитку мови, а навпаки збивають з пантелику мовців. Псують наголос у мові також і поети, які заради рими міняють наголос. І то не якісь початківці, а й метри. Пише М. Рильський: “Як же так убого ви живЕте Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні космічної ракЕти Солов’я не в силі зрозуміть?” Якби метри вдавались до редакторів, і редактором був би автор цих рядків, то наведена строфа звучала б так: Як же живетЕ ви так дрімуче, Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні ракет до-зір-ідучих Солов’я не в силі зрозуміть? Наш наголос у словах несетЕ, беретЕ, живетЕ, даєтеЕ на останньому складі. Інакше – це київське койне. ГАРАЗДИ чи ГАРАЗДИ? Слова гаразди і негаразди часті гості сьогодні у ЗМІ. Але на радіо й телебаченні вони, очевидно, часом або й завжди звучить неправильно, бо у словниках нема одностайности щодо наголосу в цих словах. Якщо Б. Грінченко та СУМ АН УССР наголошують його на И: гараздИ, то РУС АН УССР наголошує на А: гарАзди. І словники незалежної України повторюють цей нонсенс. Так РУС, виданий ”Абрисом”, пише “бажати усяких гарАздів”. Чисте тобі койне, а не українська мова. Почну з приказки: “Нема бідИ, щоб не вийшли гараздИ, і нема гараздУ, щоб не вийшов на бідУ”. Ця приказка свідчить, що й слово гарАзд у непрямих відмінках треба наголошувати на закінченні: у гараздІ, гараздОм тощо. І на це є доказ. Словник Желехівського: “оставайтеся в гараздІ”. РУКОПИСНИЙ чи РУКОПИСНИЙ, ПРАВОПИСНИЙ чи ПРАВОПИСНИЙ? У “Букварі южноруському”, укладеному Т. Шевченком, рукою Шевченка у слові рукОписна, посталено наголос на О. І це відповідає нашій традиції наголошення: коли від три-і-більше-складових іменників з жіночим наголосом (на другому складі від кінця) ми творимо прикметники, то наголошеним у прикметниках лишається той самий звук, хоч тепер цей наголос - дактилічний: Ямпіль - Ямпільський, колОдязь - колОдязний, дурИсвіт - дурИсвітський, коштОрис - коштОрисний, ненАвисть - ненАвисний, літОпис - літОписний (А. Кримський), отже рукОпис - рукописний, правОпис - правОписний. Так ці слова наголошувано, поки до них не взялися “академіки”. Хоч правильний наголос у слові рукОписний зберігся в РУСах АН УССР до 1962 р. Але Академія УССР поклала край такому відхиленню від братніх мов. А незалежні від мовної логіки сучасні фахівці не можуть, та й правду казавши, не хочуть щось із цим робити. ТІСНЯВА чи ТІСНЯВА, ТРІСКОТНЯВА чи ТРІСКОТНЯВА? Українським словесним формам великою мірою властивий дактилічний наголос - на третьому складі від кінця: кОлесо, пОдруга, зАчіпка, пОдушка, рЕшето, рІшення, серЕедина. Саме такий наголос фігурує й у словах плІснява, тупОтнява, тИскнява, (Грінченко) шамОтнява, пИскнява, (Грінченко) гуркОтнява. Ці приклади відбивають акцентологічну модель, за якою наголошувано слова такої структури. Та, на жаль, логіка не часто гостює у тих, хто записав у совєтських, а потім і в “незалежних” словниках форми тіснЯва, тріскотнЯва, пискотнЯва, стрекотнЯва. Чи ж може мовець, який стало говорить тупОтнява, гуркОтнява, шамОтнява, говорити раптом тріскотнЯва, пискотнЯва? Або після плІснява і тИскнява – говорити тіснЯва? Десь-таки, моделі, схвалені нашим мовним центром, не так легко ламати відповідно до примх не дуже підкутих фахівців. Але словники видруковано, розтиражовано і ними керуються вчителі та творці мовних конкурсів. Наш поет-мученик бажав-мріяв: “Орися ж ти, моя ниво, долом і горою...”. Ореться академіками. А що виростає? ОПІКУВАТИСЯ чи ОПІКУВАТИСЯ? Сучасні словники, як і в УССР, наголошують це слово на А: опікувАтися. Цей неправильний наголос має довгу історію. М. Комар у своєму “Словарі російсько-українському” (1893 р.) наводить слово опікувАти і зазначає, що запозичив його із словника Желехівського. Однак у Желехівського слово це наголошено інакше: опІкувати. Помилку Комаря повторюють усі пізніші словники вже й у слові опікувАтися, яке мовці вимовляють лише опІкуватися. Що саме так треба наголошувати це слово свідчать похідні форми опІкуваний та опІкування, наголошені на І. Якби наголос у слові опікувати був на А, то похідні форми були б опікувАння й опікувАний.
Пояснення:
Що є доброта? Чи можемо ми сказати, що ми по-справжньому добрі? Як часто ми повинні робити добрі вчинки, щоб вважатися добрими? Раз на тиждень або щодня? Добрі ми, якщо ми годуємо птахів взимку тільки тоді, коли про це нам нагадують в газетах, і збираємо книги в дитячий будинок, коли на стіні висить оголошення? Думаю, нам варто частіше замислюватися і піклуватися про інших. Так, несучи їм добро, ми самі стаємо щасливішими.
- Доброта обов’язково повертається тому, хто її робить і має багато переваг:
- Доброта забезпечує відкритість – по відношенню до людей, подій і життя в цілому.
- Доброта дає пильність – для того, щоб помічати найкраще і відмітати найгірше.
- Доброта дає сили – для перетворення світу на краще.
- Доброта дає можливості – участі та до оточуючим людям.
- Доброта дає можливості – ставати краще самому і допомагати стати краще оточуючим людям.
- Доброта дає впевненість – у собі і в завтрашньому дні.