''З чого зіткане щастя''«Щастя - це не життя без турбот і печалей, це стан душі». Коли людина щаслива, вона бачить світ по- іншому. Песимісти стають оптимістами, починаючи вірити у світле майбутнє, намагаються продовжити цей стан, адже життя смугасте: якщо зараз біла смуга, то рано чи пізно настане й чорна... Так і на долю України випадали чорні та білі смуги. Ii історія наче вишиванка, бо мережилися на полотні чорні й червоні нитки. Вузлик за вузликом народжувалася наша держава. Червоними нитками запеклася кров борців за нашу мову, віру, правду. Кожна безцінна крапля просочувала полотно й залишилася на нім навіки. Чорними ж стали материнські сльози й смерть. Саме вони спонукали боротися за те, щоб не з'являлися сльози найрідніших. Наша біла сорочка це щире щастя українців, накопичене століттями. Строфа пісні чи рядок шевченківського вірша щоразу дають нам надію та сили боротися далі. Не здаватися, не зупинятися. Як би там не було, а ми шщасливі люди, які мають суверенну, незалежну державу своєю чудовою мовою. Про милозвучність, красу та неповторність ії знають у всьому світі. Ми одна з найспівучіших та найталановитіших націй. Намє чим пишатися й що розвивати! Ми повинні бути щасливими!Щастя — це той приз, який ти отримуєш, подолавши іспити долі, якими б важкими вони не були. Кожен заслуговує на своє щастя, але важливо його не проґавити!
Кодацька фортеця або Кодак (сучасне Кайдаки; від тюркського "кой" - селище та "даг" - гора) — фортеця на правому березі Дніпра напроти Кодацького порогу. Розрашована на 10 км нижче теперішнього міста Дніпропетровська, на території села Старі Кайдаки. Збудована польським урядом у липні 1635 року з метою ізолювати Запоріжжя і Дон від України, перекрити вихід до Чорного моря і перешкодити втечі селян на Запорізьку Січ. «Ключем до Запоріжжя» називали фортецю сучасники. Кодак будувався під керівництвом французького інженера Боплана. На побудову сейм асигнував 100 тисяч польських злотих. У серпні 1635 року запорожці під проводом гетьмана Сулими зруйнували Кодацьку фортецю. Відбудована була вона німецьким інженером Гекантом у 1639 році, її розміри збільшилися майже втричі, були побудовані католицький костел і монастир, православна церква, а польська залога збільшена до 600 найманців. Вогневу міць посилили артилерією, а також встановили у 3-х км величезну сторожову вежу. 1 жовтня 1648 року Кодак був взятий за наказом Богдана Хмельницького (який за переказом влучно висловився на адресу цієї фортеці: «Manu facta manu distruo» («руками створене руками і руйнується») і перетворений на опорний пункт українського війська. За гетьмана Івана Мазепи Кодак був сторожовим постом супроти Січі. У 1711 році за умовами Прутського мирного договору разом з іншими фортецями на півдні України був зруйнований. Згодом Кодак був козацькою слободою, центром Кодацької паланки. У кінці XVIII ст. Кодак перейменовано на с. Старі Кодаки, тут оселилося багато запорожців, після зруйнування Нової Січі. Руїни Кодака збереглися до наших днів. У 1910 році за ініціативою Дмитра Яворницького на місті фортеці встановлено пам'ятний знак. Нині на місці, де була фортеця, розташований гранітний кар"єр, місцевість руйнується.
