милота0011

04.06.2023 01:45 •  Українська мова

Сделать пересказ этого текста:
Усебічне вивчення проблем культури мовлення ЗМІ є одним з актуальних завдань сучасних мовознавчих, психо- та соціолінгвістичних, лінгводидактичних студій. На сучасному етапі активізації державотворчих процесів у демократичному руслі велика увага приділяється лінгвістичному аспектові діяльності засобів масової інформації, зокрема, телебачення. Багатоаспектність такого явища, як усне мовлення, цілком закономірно ставить його в центр наукових зацікавлень вітчизняних та зарубіжних дослідників, причому не лише мовознавців, а й психологів, соціолінгвістів, письменників, журналістів.

В умовах національно-культурного відродження України до працівника телеефіру — тележурналіста, ведучого, коментатора, здатного реалізовувати у професійно-мовленнєвій діяльності завдання, що стосуються формування громадської думки, виховання політичне свідомих, з активною життєвою позицією членів суспільства ставляться нові вимоги. Інакше кажучи, сучасний тележурналіст має бути справжньою самобутньою мовною особистістю,котрою вважається «мовець, який досконало знає мову, усвідомлено творчо володіє нею, сприймає мову в контексті національної культури як духовну серцевину її, користується мовою як органічним засобом самотворення, самоствердження і самовираження, розвитку своїх інтелектуальних й емоційно-вольових можливостей та як засобом соціалізації особи в даному суспільстві».

Провідною ідеєю багатьох теоретичних та науково-практичних досліджень є така: глибоке ознайомлення майбутніх працівників телеефіру з теоретичними засадами культури мовлення, оволодіння практичними вміннями та навичками грамотного, культурного мовлення, постійне самовдосконалення у цьому напрямку дасть змогу стати високопрофесійними фахівцями у сфері журналістики. Справжній тележурналіст повинен бути вправним у вербальному й невербальному спілкуванні, мати звичку контролювати своє мовлення, вимову, дикцію, інтонаційну виразність, правильність слововживання, логічність; постійно працювати над збагаченням свого мовлення; вміти аналізувати своє і чуже ефірне мовлення, виявляти відхилення від норм, застосовувати різні засоби для їх подолання; навчитися «ставити» свій голос, уміти «чути» його; робити партитуру тексту; дбати про свіжість мовленнєвого ряду, плекати його звуколад, естетичну довершеність, вишуканість. Тільки за умови систематичної праці, усвідомлюючи всю її складність і основне — важливість для свого професійного зростання, тележурналіст зможе досягти відчутних результатів.

Аналіз фактичного матеріалу свідчить про наявність в усному мовленні спортивних тележурналістів значної кількості типових помилок, з-поміж яких найчастішими є такі: ненормативна напівпом’якшена вимова шиплячих; порушення правил вимови асимільованих звуків; оглушення дзвінких приголосних у кінці слова.

Засади милозвучності української мови не є чимось особливим, складним для засвоєння. В усному мовленні комуніканти активно послуговуються цими загальними правилами, автоматично будуючи фрази так, аби їх легко було вимовляти (і, відповідно,— легко сприймати на слух). До того ж, із цією інформацією ознайомлюються учні загальноосвітньої школи ще у 5 класі, тому незнання фахівцями (у нашому випадку — тележурналістами) головних засад мелодики української мови викликає в адресатів (слухачів) у кращому разі подив, якщо не роздратування. Крім орфоепічних помилок, мовлення спортивних телеведучих рясніє порушеннями акцентуаційних норм, що зумовлене елементарним незнанням правил наголошування загальновживаних українських.

У телетекстах на спортивну тематику найчастішими стосовно неправильного акцентування виявилися такі слова: випадок, нападник, одинадцять, чотирнадцять, завдання, новий, легкий та ін. У деяких випадках зустрічається наголошення, характерне для західних регіонів України — виділення передостаннього складу в слові (як правило, це пояснюється впливом польської мови).

У телерепортажах з футбольних матчів, у спортивних новинах гається певна тенденція до регулярного вживання коментаторами окремих розмовних чних та жаргонних. При цьому можна помітити, що деякі слова є, так би мовити, особливо улюбленими, через що досить часто вживаються у телетекстах спортивної тематики. Серед таких лексем найуживанішими є, наприклад, такі: вколотити у значенні «з великою силою забити м’яч», заштовхати у значенні «всупереч перешкодам, забити м’яч у ворота»; завалити у значенні «збити гравця суперників з ніг»; вишка у значенні «клуб вищої ліги» та ін. Чимало проаналізованих зареєстровано у «Короткому словнику жарґонної лексики української мови» Л. Ставицької, однак із відмінним значенням чи відтінком у значенні. Отож, окремі слова цілком могли б поповнити загальний реєстр жаргонної лексики у лексикографічних працях аналогічного типу