СДЕЛАЙТЕ У якому рядку ВСІ суфікси прикметників записано без помилок?

А: новісенький, вузинький, самісенький
Б: гарнесинький, чистісинький, вірнесинький
В: здоровинький, тонюсенький, вузусінький
Г: більшенький, цілісінький, милесенький

Выберите один правильный ответ (максимум )
7. У якому з цих речень немає жодного прикметника?
(Нагадую, що "який?" і "як?" – це питання до різних частин мови!)

А: Сірий вовчик, лев і птах, поні волохаті – всі з хвостами, при хвостах, всі такі хвостаті.
Б: І собаки, і коти, і слони, і миші: де не глянь, хвости, хвости – з ними красивіше.
В: Тільки в нас хвостів нема, чи то літо, чи зима: ні у мами, ні у тата, ні у маминого брата.
Г: Ще й сусіди й гості – геть усі безхвості.
Выберите один правильный ответ (максимум )
8. У якому з цих прислів'їв "НЕ" з прикметником пишеться окремо?

А: Не/велика біда, що минула середа.
Б: Не/червоне, а біле сонце взимку заходить — морозу не чекай.
В: Хто хоче не/дбалу роботу, платить за неї наперед (Нар. творчість).
Г: Не/гожий день — вовкові праця.
Выберите один правильный ответ (максимум )
9. У якому з цих речень прикметник(и) з похилою рискою має писатися через дефіс?

А:
На подвір’ї ж так багато
чорно/крилих і дзьобатих:
Кра! Кра!

Б:
Водо/плавному в'юнові
нащо заздрити слонові,
сухо/дольному ж слону
нащо заздрити в'юну?

В:
У кота мого кота
шерстка ніжно/золота.

Г:
Чорно/лапе, чорно/хвосте
в хаті втримати не М’яв! М’яв!

Выберите один правильный ответ (максимум )
10. У якому рядку ВСІ прикметники пишуться разом?

А: брудно/жовтий, електро/хімічний, сніжно/білий
Б: блідо/блакитний, гірко/солодкий, горохово/картопляний
В: п'яти/зірковий, біло/зубий, жовто/гарячий
Г: новорічно/різдвяний, книжково/журнальний, червоно/зелений
Выберите один правильный ответ (максимум )
11. У якому рядку ВСІ прикметники пишуться з "НН"?

А: нездійсне..ий, страше..ий, незбагне..ий
Б: бездом..ий, іме..ий, різдвя..ий
В: дерев'я..ий, різьбя..ий, скля..ий
Г: глиня..ий, тьмя..ий, шале..ий

Выберите один правильный ответ (максимум )
12. ''Вибачаю мамі й тату за смачний пиріг до свята.''

У якому рядку ВСІ ознаки прикметника ''смачний'' із цього речення – правильні?

А: присвійний, м'якої групи, жіночого роду, в орудному відмінку, в множині
Б: відносний, твердої групи,чоловічого роду, в називному відмінку, в однині
В: зовсім неякісний, мішаної купи, незнатного роду, в місцевому будинку, в далині
Г: якісний, твердої групи, чоловічого роду, в знахідному відмінку, в однині
Выберите один правильный ответ (максимум )

Слова мораль, етика сприймають­ся в наш час неоднозначно. З одного боку, всі ми начебто ро­зуміємо, що без моралі жити не можна. З іншого — моральне легко набуває в нашій свідомості присмаку чогось набридлого, нещирого: «моральний кодекс», «мораль­но-трудове виховання», «моральна стій­кість» людини-гвинтика . Чи не закладені ці нещирість і докучливість у самій при­роді моралі? Одвічні пошуки й проблеми людської душі, що ми їх звемо моральними, — це, звісно, цікаво, важливо для кожного. Але, можливо, правий Фрідріх Ніцше, і най­суттєвіше в житті людини починається якраз «по той бік добра і зла»? Так, порядна людина має зважати на вимоги моралі. Проте хіба ж ми не бачи­мо, як раз у раз святкує життєві перемоги саме той, хто здатний через ці вимоги переступити? І про яку порядність може йтися на голодний шлунок? Може, високі моральні переживання — привілей тих, хто вже має достаток? А може, вся моральі полягає саме в тому, щоб здобувати достаток, звіль­няючи себе і своїх близьких від злиденності й прини­жень, несумісних з людською гідністю? А різні герої й альтруїсти-фанатики — чи не краще взагалі без них?Може, й справді, щаслива та країна, котра не потребує героїв? Чому ж тоді мимоволі завмирає серце, стикаю­чись із проявами справжньої моральної шляхетності? З одного боку, нам твердять про пізнання добра і зла. З іншого — кому не доводилося стрічати простих і щирих людей, котрі й гадки не мали ні про які філософії моралі, а проте вирізнялися бездоганною до­бротою? І навпаки — високоосвічених негідників, що зі знанням справи творили зло? Втім, ставлячи всі ці запитання, ми вже занурюємо­ся в царину етики, царину роздумів про людську мо­ральність. Бо ж від оцих гірких і пекучих питань не­можливо просто відмахнутися, до них знову і знову підводить нас саме життя. І ще одне: чи можуть узагалі існувати якісь остаточні загальнозначущі відповіді на такі запитання, чи не йде кожен тут своїм шляхом і обирає те, що йому ближче? А коли так — навіщо потрібна тоді наука етика? Поміркуймо. Насамперед зважимо на те, що й справді поняття моралі й моральних цінностей у нас, м'яко кажучи, заексплуатовані. За роки радянської влади ввійшло у звичку латати «моральним чинником» усі дірки дряхлі-ючого суспільного організму; не дивно, що у своєму падінні збанкрутіла система потягла за собою все по­в'язане з нею — так криза моралі соціалістичної обер­нулася на девальвацію моралі загалом. Тим часом чим гостріші проблеми постають перед нами, чим непевніші перспективи на майбутнє — тим невідворотніше прагнення сучасної людини знайти якийсь твердий Грунт під ногами, те, заради чого варто було б жити, що могло б слугувати своєрідним камер­тоном її збудженій душі, мірилом її вчинків. Свідомо чи несвідомо вона знову й знову звертається до кардинальних питань моральності, питань вибору мо­ральних цінностей. Ми не можемо відкинути їх уза­галі — так той, хто вирішив би не дихати, хвилиною раніше або пізніше все ж таки ковтне свіжого повітря. Втім, окреслена ситуація заслуговує на те, щоб придивитися до неї пильніше. Адже — попри всюзаяложеність традиційних моральних стереотипів, що давно всім набили оскому — чи можемо ми щиро сказати, що наше життя, наша культура справді буду­валися на засадах моральності? Що в перебігу повсяк­денного існування надто багато важили і важать уяв­лення про добро і зло, гідність і честь, обов'язок, повага до людини, вірність слову і переконанням? Ні, сказати так ми не можемо; сьогодні від нас, на жаль, дуже далекий нормальний стан людської культури, осердям якої є перелічені поняття й цінності. Невдовзі після першої світової війни й фатальних соціальних змін, з якими збіглося її завершення, все­світньо відомий мислитель-гуманіст Альберт Швейцер (1875—1965) ставить епосі медично точний діагноз: культура, в якій деградують засади етики, приречена на занепад1. Як не прикро, підтвердження цього діагнозу ми нин гаємо на прикладі нашого суспільства. Гіркий парадокс полягає в тому, що нашу культуру ще й дотепер, після всього пережитого протягом остан­ніх років, найповніше, мабуть, характеризують три славнозвісні принципи колишнього соціалістичного культурного будівництва — принципи партійності, ідей­ності, народності, — але в найбільш низькому, гротескно спотвореному їхньому втіленні. Так, наша культура була й залишається партійною (хоча тепер уже й багатопартійною), принаймні в тому розумінні, що вона призвичаює нас співвідносити слова та вчинки людей насамперед не із загальнолюд­ськими критеріями справедливості, істини, добра, а з частковими, власне партійними (лат. pars, partis — то і є частка) інтересами тих чи інших, явних або прихова­них сил. 

Великдень – це найбільше релігійне свято, яке відзначають навесні.Рано-вранці в неділю всі йдуть до церкви, а після повернення сідають за святковий стіл. У церкві священик бризкає на людей та їжу святою водою. Є традиція запалювати свічку та вставляти її у паску під час освячення. Якщо донести свічку, що горить, до самого дому, то буде щастя та багатство протягом цілого року. У цей день зазвичай збирається вся родина для спілкування та веселощів. Навкруги панує радісна святкова атмосфера.

Існує народне повір’я про те, що після Великодня остаточно теплішає, тому чим раніше свято, тим швидше настає весна. Я помітив, що у цей день обов’язково йде дощ, хоча б невеликий, а вже в понеділок настає тепла, сонячна погода. Великдень – одне з моїх найулюбленіших свят!