Одного разу зустрівся я із своїм другом Васильком і він каже: -" Привіт, (своє ім'я)! Уявляєш, поки моя мама буде готувати святковий стіл, я піду кататися на коньках! Хочеш піти зі мною? Я дуже хотів піти, але відмовив і сказав: - "Вибач, будь ласка, але я не можу піти. Сьогодні у мами тяжкий день. Тата вдома немає, він в іншому місці зараз. В такий день я обов'язково повинен залишитися вдома і як завжди до мамі прибратися, помити посуд, приготовити їжу, поскладати одежу, а оскільки сьогодні треба накривати святковий стіл, а мама з роботи прийде зовсім ніяка, треба їй до ". - " (Своє ім'я) і ти що, кожен день оце так виконуєш домашні обов'язки?" - " Звичайно!" - " Та це нудно! Ходімо зі мною, нічого не станеться ! Ти ж усього один день не зробиш те, що повинен." Я вже хотів був піти, але як згадав свою втомлену маму, розвіявши усі сумніви сказав: - " Ні. Пробач. Мені шкода свою матінку і тому я як і допомагав кожен день, так і завжди буду допомагати їй мити посуд, підмітати підлогу, готувати їжу, складати одяг і усе, що тільки зможу. Бувай." там по заминюеш
- Доброго дня! Тільки зараз не літо і не зима, а осінь.
- Люблю осінь!
- А чому ти любиш осінь? Розкажи мені, може, я зміню свою думку про осінь, мені вона здається нудною.
- Осінь багата різними фарбами, а я люблю різнобарв'я. Можна походити по опалим м'яким листям, як по килиму, і помріяти про щось хороше.
- Який ти романтик. Я ніколи про це не замислювався. А чим ще тобі подобається осінь?
- Вона щедра, багата. Плодів-то скільки! Я так люблю виноград, осінній солодкий виноград!
- А ще я люблю осінь за те, що її любив Пушкін. Є в ній щось таке, особливе, ліричний. Це навіть словами важко пояснити.
- Здорово! Я подумаю над сказаним.