Упродовж років життя Тарас Шевченко залишив нам декілька десятків автопортретів, котрі відрізняються один від одного як технікою малювання, так і створеним образом. Здається, що він весь час пробував зрозуміти сам себе, своє місце в суспільстві, своє ставлення до подій, до людей...Ось дивиться він нас з найпершого авпортрета. А ми на нього. Що хочеться йому сказати? Тарасе, тобі на цьому полотні всього лиш 26 років. І ти уявлення не маєш, якою важкою буде твоя доля, яким тернистим шлях. Шлях, з якого ти не звернеш і від якого не відмовишся, бо не можна відмовитися від власного себе, від ніжної любові до рідної землі, від болю за страждання свого закутого в кайдани неволі народу. Ти ще такий молодий, і незгоди тільки збираються навкруги тебе, щоб на високому чолі мислителя залишити згодом свої сліди. Ти дивишся на нас напружено темними уважними очима, за невеселим виразом котрих стоїть твоє сповнене поневірянь сирітське покріпачене дитинство.. Тоді, коли ти писав цей автопортрет, у тебе був період розквіту надій - тобі купили волю, дали можливість вчитися тому, до чого в тебе був талант - малюванню. Все тільки починалося на тім портеті. Щоб рівно через 20 років завершитися останнім автопортретом. 20 років поламаного життя та повязаних крил. Заборона писати та малювати. Заборона жити тобі за твій незламний дух та очі, сповнені душі по вінця.
Мені здається, що шляхетність – це постійний стан душі людини. Воно або є, або його немає. І формується воно в дитячі роки. Важко й, напевно, не слід чекати шляхетних учинків від людини, що у дитинстві міг принизити однокласника, скривдити дівчинку, звалити свою провину на інший, відмовитися від своїх слів і не виконати обіцянки. Не може стати шляхетним людина, що сприймає батьків як людей, які просто зобов’язані створювати йому умови для щасливого дитинства (годувати, одягати, піклуватися, давати гроші). Від таких людей не дочекаєшся безкорисливої до
Таких як звичайно в класі не люблять, хоча іноді їм вдається верховодити. А от по-справжньому скромне й шляхетне хлоп’я часто залишається непоміченими. Але тільки на них можна вважатися у всіх важких ситуаціях вжизни.
Недарма ж багато з людей люблять читати книги, або дивитися фільми про теперішніх героїв. Але треба не тільки захоплюватися ними, але й намагатися самим бути чесними, шляхетними, мужніми – тоді краще станемо ми й наше оточення!
АБО ТАКИЙ:
Шляхетність — це внутрішня культура, якої, на жаль, позбавлені деякі люди.
Я думаю, що шляхетна людина має бути чесною, готовою завжди до у важку хвилину, терпимою до недоліків інших, поблажливою до глупоти та шанобливою до мудрості. Людина з певним внутрішнім стрижнем, очима, що випромінюють упевненість, — шляхетна.
Шляхетність людини виявляється в певних обставинах, так само як і ЇЇ ницість. Хіба можна назвати шляхетною людину, яка намагається очорнити в очах оточуючих іншу людину для того, щоб прибрати її з дороги?
Для справжньої шляхетності походження значення не має. Під впливом обставин можна посісти високе місце в суспільстві, здобути титул, але… Шляхетність — це насамперед внутрішнє наповнення, шляхетною людину обставини зробити не можуть. Взірцем шляхетної людини для мене є Наталка з п’єси І. Котляревського «Наталка-Полтавка».
Шляхетна людина має розвинене почуття власної гідності, але не принижує інших. Шляхетність — це готовність до самопожертви, здатність ставити щось вище від власних бажань. Це щедрість, причому не лише душевна.
Але тільки вчинки, а не високі слова, розкривають істинну сутність людини, визначають міру її шляхетності, так само, як і інтелігентності. Інтелігентність — приватний випадок шляхетності.
На мою думку, шляхетність — це коли ти віддаєш людям все, що можеш, і водночас вибачаєш їм за те, що вони іноді не відповідають за це взаємністю.
Отже, справжню шляхетність визначають справи та вчинки людини, повага до людей, жертовність і відсутність хизування та замилування собою.
Мені здається, що шляхетність – це постійний стан душі людини. Воно або є, або його немає. І формується воно в дитячі роки. Важко й, напевно, не слід чекати шляхетних учинків від людини, що у дитинстві міг принизити однокласника, скривдити дівчинку, звалити свою провину на інший, відмовитися від своїх слів і не виконати обіцянки. Не може стати шляхетним людина, що сприймає батьків як людей, які просто зобов’язані створювати йому умови для щасливого дитинства (годувати, одягати, піклуватися, давати гроші). Від таких людей не дочекаєшся безкорисливої до
Таких як звичайно в класі не люблять, хоча іноді їм вдається верховодити. А от по-справжньому скромне й шляхетне хлоп’я часто залишається непоміченими. Але тільки на них можна вважатися у всіх важких ситуаціях вжизни.
Недарма ж багато з людей люблять читати книги, або дивитися фільми про теперішніх героїв. Але треба не тільки захоплюватися ними, але й намагатися самим бути чесними, шляхетними, мужніми – тоді краще станемо ми й наше оточення!
АБО ТАКИЙ:
Шляхетність — це внутрішня культура, якої, на жаль, позбавлені деякі люди.
Я думаю, що шляхетна людина має бути чесною, готовою завжди до у важку хвилину, терпимою до недоліків інших, поблажливою до глупоти та шанобливою до мудрості. Людина з певним внутрішнім стрижнем, очима, що випромінюють упевненість, — шляхетна.
Шляхетність людини виявляється в певних обставинах, так само як і ЇЇ ницість. Хіба можна назвати шляхетною людину, яка намагається очорнити в очах оточуючих іншу людину для того, щоб прибрати її з дороги?
Для справжньої шляхетності походження значення не має. Під впливом обставин можна посісти високе місце в суспільстві, здобути титул, але… Шляхетність — це насамперед внутрішнє наповнення, шляхетною людину обставини зробити не можуть. Взірцем шляхетної людини для мене є Наталка з п’єси І. Котляревського «Наталка-Полтавка».
Шляхетна людина має розвинене почуття власної гідності, але не принижує інших. Шляхетність — це готовність до самопожертви, здатність ставити щось вище від власних бажань. Це щедрість, причому не лише душевна.
Але тільки вчинки, а не високі слова, розкривають істинну сутність людини, визначають міру її шляхетності, так само, як і інтелігентності. Інтелігентність — приватний випадок шляхетності.
На мою думку, шляхетність — це коли ти віддаєш людям все, що можеш, і водночас вибачаєш їм за те, що вони іноді не відповідають за це взаємністю.
Отже, справжню шляхетність визначають справи та вчинки людини, повага до людей, жертовність і відсутність хизування та замилування собою.