скласти діалог з відомою людиною, використовуючи звертання, вставні слова, чи словосполучення ,речення з відокремленими додатками, відокремлювані додатки підкреслити ІТЬ ​

В другій половині 50-х років XIX століття серцем Т. Г. Шевченко повністю заволодіває мрія створити нарешті сім’ю і одружитися на дівчині, яка була б з його рідних країв. З цією метою він приїжджає із Петербурга до родичів, де сподівається знайти свою другу половинку. Там же він хоче придбати для себе невеличку садибу.На Батьківщині поет зустрічає подружню пару Максимовичей – чоловіка М. О. Максимовича і його жінку – М. В. Максимович. Саме Марія Василівна становиться дамою серця Великого Кобзаря, але він добре розуміє, що ніколи в житті не отримає цю жінку в якості дружини, навіть незважаючи на подвійну різницю віку Марії Василівни та її чоловіка. Надиханий нерозділеним коханням, Т. Шевченко вирішує написати портрет улюбленої жінки. Цей портрет було створено, він дійшов до наших днів і ми маємо змогу його побачити.Портрет Марії Максимович був написаний на тонованому папері звичайним олівцем і крейдою. На портреті ми бачимо привабливу дівчину років двадцяти-двадцяти п’яти, яка трохи схилила в бік голову та про щось, мабуть, замріялася. Її чорне волосся заплетене у косу, яка скручена на голові згідно дівочої моди того часу. У неї красиві великі очі, тонка шия та миле обличчя.  Але приваблює в цьому портреті не щось окреме, а загальний образ, бо цей образ поет виписав з такою любов’ю, що вона проглядає у кожній рисці дівчини, у кожній рисці портрету.На мою думку, якщо уважно придивитися до портрета Марії Максимович, написаному Тарасом Григоровичем за час короткого візиту до родини Максимовичів, то можна зробити висновок, що раніше він нікого з жінок не писав з таким натхненням, з такою душевністю. Надзвичайно великі очі Марії Василівни, по-особливому сяючий вираз обличчя, димчастий ореол якоїсь прозорої накидки навколо голови – все свідчить про те, що образ був створений закоханим художником, який обожнював свою модель.

                               Уміння вести розмову - це талант                                          Усі люди повинні вміти гарно спілкуватися між собою. Це допомагає їм самовиражатися, показувати на скільки виховані.                                             Звісно, якби усі  мали такий талант, то жили б у мирі та щасті . Приєм-    но, коли з вами гарно розмовляють без образ та принижень . Ви розумієте, на скільки  вихована людина. Це показує хороший приклад для інших .
     Уміння вести розмову - це є талант, адже, тоді людина може більше про вас дізнатися і про ваше виховання.