АРОМАТ ЛЬВОВА Після кількагодинної прогулянки вулицями Львова починаєш відчувати себе мислителем загальнолюдського значення. Сюди приїжджають не просто подивитися, а духовно наснажитися. Не один колишній львів’янин, нині мешканець Києва, а чи Москви, чи Нью-Йорка, сподівається знову наситити своє серце флюїдами Львова, відчути солодку відповідність свого внутрішнього ритму з пульсом буття. У ту мить, коли довговічне каміння нашіптує про нетлінні цінності світобудови, коли історію прочитуєш навіть дотиком руки, — кров по жилах струменить так лагідно, як вода лісового струмочка. Різноманітні вежі, шпилі, куполи, колони є ніби вулканічним виверженням духовної магми людства, яка так буйно прорвалася назовні з невидимих глибин у цьому місті, що зветься Львовом, і застигла в дивовижних архітектурних формах. Тут сповнюєшся відчуттям, що життя не минає даремно. Невеликий архітектурний комплекс Вірменського катедрального собору є питомим фрагментом Львова, без якого той не був би самим собою. Мікросвітові собору притаманна аура, у якій народжуються емоції, здатні народжуватися тільки тут. Заснований 1356 р. , він став і культовим осередком численної вірменської громади й одним із культурних центрів львівського поспільства. Щоразу, крокуючи Вірменською вулицею, радо відчуваєш, як силует вежі храму, спроектованої Петром Красовським із Лугано, лагідно проникає в твою свідомість. Відгороджене ґратками подвір’я Вірменського собору викликає непереможне бажання потрапити під його склепіння, бо здається, що, ступивши за цей поріг, опиняєшся в іншому вимірі простору і часу. І ось ти стоїш між сивокамінними колонами аркадних ніш, та ще за непроникною стіною дошкульного львівського дощу, без якого такі хвилини немислимі: саме дощ створює ледь помітне водяне екранне полотно, на якому пробігають живі картини минулого. І це казково! А якщо спроби споглядання візій виявилися марними, то можна згадати яскраву сцену з відомого кінофільму за участю Михайла Боярського «Д’артаньян і три мушкетери» , у якій відбувається дуель гасконця з Атосом, Портосом і Арамісом. Місцем зйомки її й стало це подвір’я. Тут же — надгробки з епітафіями 600-річної давності, з яких удається зрозуміти хіба те, що й могили не вічні. Вулиця Вірменська — одна з не багатьох, яка передає львівську старовину найчіткіше, так би мовити, стійко утримує її аромат. Лаконічна й виразна форма ренесансного порталу житлового будинку № 20 чи не найкраще засвідчує собою XVI ст. , яке на Вірменській «випинається» з багатьох кутків і ніяк не поступиться наступним століттям. Навіть Хронос, котрий є символом швидкоплинності часу, фігурою котрого оздоблений фасад однієї з найцікавіших кам’яниць Львова — ампірний будинок «Пори року» , ніяк не може зарадити такому повільному рухові століть на цій вулиці. Навіть зодіакальний фриз, яким оздоблено цю ж кам’яницю, своїми дванадцятьма сузірними знаками втричі швидше лічить перебіг року, однак історична зміна віків усе одно ледь торкається вулиці Вірменської. Приваблюють рельєфи роботи Гартмана Вітвера на сусідній кам’яниці № 21, на яких прадавні міфологічні мотиви, напевно, також покликані символізувати людський поступ через народження нових поколінь. Поколінь, яким хоч і накреслено передавати одне одному естафету конкретної миті — «тепер і тут» , а все ж таки судилося колись оволодіти часом завдяки подоланню простору...
ажуть, воно схоже на Відень або Краків, що в ньому є щось від Праги, а собори подібні до римських. Можливо, так воно і є. Львів - особливий.
По прибуттю учні опинилися в величній будівлі львівського залізничного вокзалу, яка є пам'яткою архітектури початку ХХ століття.
Протягом двох днів вони жили на проспекті Свободи – головній вулиці міста – місці, де з'явились перші львівські готелі, ресторани, кафе, банки та фотоательє. В кількох кроках від хостелу знаходиться міська ратуша – самісінький центр міста.
Центральний історичний ансамбль Львова - це величезний архітектурний музей під відкритим небом, який розкинувся приблизно на 400га і нараховує понад 2000 історичних, архітектурних та культурних пам'яток. Після численних екскурсій учні мали багато вільного часу, за який вони могли самостійно дослідити його.
Ця частина міста ніби завмерла у часі. Старі будинки, що тісняться між собою, показуючи дивовижні фасади, затишні вулички, вимощені бруківкою, разом з чарівними ліхтарями створюють неповторні відчуття. Ніби ти повернувся у часі на сто-двісті років. Все дихає старовиною. Можна зустріти вуличних музикантів, молодих жінок, переодягнених в костюми старомодних дам, ковалів, сучасних персонажів. Дехто з них прямо посеред вулиці починає зачитувати фрагменти української поезії.
Вражають дрібні крамниці, майстерні, кав’ярні, кафе та ресторани, що розкидані тут в неймовірній кількості. Все має свій неповторний настрій – від загадкових кавових «копалень» до таємничої «Криївки». Всі вони так і манять зайти та насолодитися їхньою атмосферою.
Яскраво вимальовується поєднання різних культур і традицій. Поряд з корінним українським населенням тут жили й трудилися вірменські купці та ремісники, німці, поляки, євреї, працювали італійські майстри-будівничі тощо. Все це відобразилося на колориті міста. Сформувалася неповторна львівська ґвара. Є багато національних кварталів.
Учні побачили більшість відомих пам'яток. Вони змогли пізнати життя селян, що жили тут задовго до нас та навіть постріляти з аутентичного лука у Шевченківському гаю. Насолодитися красою і величчю багатьох храмів, серед яких: Домініканський та Бернардинський собори. Відвідати Високий Замок - старий тінистий парк на горі, що височить над містом з руїнами старовинного замку і оглядовим майданчиком з краєвидами, від яких захоплює дух. Особливим місцем став Личаківський цвинтар - історико-культурний музей-заповідник, площею 40га.
Найкрасивіший же Львів саме після заходу сонця. Ввечері запалюються численні ліхтарі, створюючи теплу затишну атмосферу. Зазвичай, центр міського життя зміщується у бік центрального проспекту Свободи, де в їхньому світлі прогулюються або ж чекають початку вистави в театрі ошатні львів'яни.
Сподіваємося, що дана екскурсія дасть початок гарній традиції відвідувати дивовижні міста України учнями спеціалізованої школи
Після кількагодинної прогулянки вулицями Львова починаєш відчувати себе мислителем загальнолюдського значення. Сюди приїжджають не просто подивитися, а духовно наснажитися. Не один колишній львів’янин, нині мешканець Києва, а чи Москви, чи Нью-Йорка, сподівається знову наситити своє серце флюїдами Львова, відчути солодку відповідність свого внутрішнього ритму з пульсом буття. У ту мить, коли довговічне каміння нашіптує про нетлінні цінності світобудови, коли історію прочитуєш навіть дотиком руки, — кров по жилах струменить так лагідно, як вода лісового струмочка.
Різноманітні вежі, шпилі, куполи, колони є ніби вулканічним виверженням духовної магми людства, яка так буйно прорвалася назовні з невидимих глибин у цьому місті, що зветься Львовом, і застигла в дивовижних архітектурних формах. Тут сповнюєшся відчуттям, що життя не минає даремно.
Невеликий архітектурний комплекс Вірменського катедрального собору є питомим фрагментом Львова, без якого той не був би самим собою. Мікросвітові собору притаманна аура, у якій народжуються емоції, здатні народжуватися тільки тут.
Заснований 1356 р. , він став і культовим осередком численної вірменської громади й одним із культурних центрів львівського поспільства. Щоразу, крокуючи Вірменською вулицею, радо відчуваєш, як силует вежі храму, спроектованої Петром Красовським із Лугано, лагідно проникає в твою свідомість. Відгороджене ґратками подвір’я Вірменського собору викликає непереможне бажання потрапити під його склепіння, бо здається, що, ступивши за цей поріг, опиняєшся в іншому вимірі простору і часу. І ось ти стоїш між сивокамінними колонами аркадних ніш, та ще за непроникною стіною дошкульного львівського дощу, без якого такі хвилини немислимі: саме дощ створює ледь помітне водяне екранне полотно, на якому пробігають живі картини минулого. І це казково! А якщо спроби споглядання візій виявилися марними, то можна згадати яскраву сцену з відомого кінофільму за участю Михайла Боярського «Д’артаньян і три мушкетери» , у якій відбувається дуель гасконця з Атосом, Портосом і Арамісом. Місцем зйомки її й стало це подвір’я. Тут же — надгробки з епітафіями 600-річної давності, з яких удається зрозуміти хіба те, що й могили не вічні.
Вулиця Вірменська — одна з не багатьох, яка передає львівську старовину найчіткіше, так би мовити, стійко утримує її аромат. Лаконічна й виразна форма ренесансного порталу житлового будинку № 20 чи не найкраще засвідчує собою XVI ст. , яке на Вірменській «випинається» з багатьох кутків і ніяк не поступиться наступним століттям. Навіть Хронос, котрий є символом швидкоплинності часу, фігурою котрого оздоблений фасад однієї з найцікавіших кам’яниць Львова — ампірний будинок «Пори року» , ніяк не може зарадити такому повільному рухові століть на цій вулиці. Навіть зодіакальний фриз, яким оздоблено цю ж кам’яницю, своїми дванадцятьма сузірними знаками втричі швидше лічить перебіг року, однак історична зміна віків усе одно ледь торкається вулиці Вірменської. Приваблюють рельєфи роботи Гартмана Вітвера на сусідній кам’яниці № 21, на яких прадавні міфологічні мотиви, напевно, також покликані символізувати людський поступ через народження нових поколінь. Поколінь, яким хоч і накреслено передавати одне одному естафету конкретної миті — «тепер і тут» , а все ж таки судилося колись оволодіти часом завдяки подоланню простору...
ажуть, воно схоже на Відень або Краків, що в ньому є щось від Праги, а собори подібні до римських. Можливо, так воно і є. Львів - особливий.
По прибуттю учні опинилися в величній будівлі львівського залізничного вокзалу, яка є пам'яткою архітектури початку ХХ століття.
Протягом двох днів вони жили на проспекті Свободи – головній вулиці міста – місці, де з'явились перші львівські готелі, ресторани, кафе, банки та фотоательє. В кількох кроках від хостелу знаходиться міська ратуша – самісінький центр міста.
Центральний історичний ансамбль Львова - це величезний архітектурний музей під відкритим небом, який розкинувся приблизно на 400га і нараховує понад 2000 історичних, архітектурних та культурних пам'яток. Після численних екскурсій учні мали багато вільного часу, за який вони могли самостійно дослідити його.
Ця частина міста ніби завмерла у часі. Старі будинки, що тісняться між собою, показуючи дивовижні фасади, затишні вулички, вимощені бруківкою, разом з чарівними ліхтарями створюють неповторні відчуття. Ніби ти повернувся у часі на сто-двісті років. Все дихає старовиною. Можна зустріти вуличних музикантів, молодих жінок, переодягнених в костюми старомодних дам, ковалів, сучасних персонажів. Дехто з них прямо посеред вулиці починає зачитувати фрагменти української поезії.
Вражають дрібні крамниці, майстерні, кав’ярні, кафе та ресторани, що розкидані тут в неймовірній кількості. Все має свій неповторний настрій – від загадкових кавових «копалень» до таємничої «Криївки». Всі вони так і манять зайти та насолодитися їхньою атмосферою.
Яскраво вимальовується поєднання різних культур і традицій. Поряд з корінним українським населенням тут жили й трудилися вірменські купці та ремісники, німці, поляки, євреї, працювали італійські майстри-будівничі тощо. Все це відобразилося на колориті міста. Сформувалася неповторна львівська ґвара. Є багато національних кварталів.
Учні побачили більшість відомих пам'яток. Вони змогли пізнати життя селян, що жили тут задовго до нас та навіть постріляти з аутентичного лука у Шевченківському гаю. Насолодитися красою і величчю багатьох храмів, серед яких: Домініканський та Бернардинський собори. Відвідати Високий Замок - старий тінистий парк на горі, що височить над містом з руїнами старовинного замку і оглядовим майданчиком з краєвидами, від яких захоплює дух. Особливим місцем став Личаківський цвинтар - історико-культурний музей-заповідник, площею 40га.
Найкрасивіший же Львів саме після заходу сонця. Ввечері запалюються численні ліхтарі, створюючи теплу затишну атмосферу. Зазвичай, центр міського життя зміщується у бік центрального проспекту Свободи, де в їхньому світлі прогулюються або ж чекають початку вистави в театрі ошатні львів'яни.
Сподіваємося, що дана екскурсія дасть початок гарній традиції відвідувати дивовижні міста України учнями спеціалізованої школи