Не гони коня кнутом, а гони вівсом не вір словам , а вір ділам семеро одного не ждуть хто питає, той не блудить не зазнавши гіркого, що ти знаєш про солодке? чули дзвін та не узнали, де він не знав, не знав та й забув моя хата скраю, я нічого не знаю якщо на своєму язиці не втримаєш, то на чужий не сподівайся горе тому жить, хто життям не дорожить:)
Як овечка: не мовить ні словечка.Не так то він діє, як тим словом сіє.Кого не б'є слово, тому й палиця не За грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся.Впік мене тим словом, не треба й вогню.Дурний язик — голові не приятель.Не гріє мене кожух, лиш слово гріє й тішить.Не кидай слова на вітер.Слово — не полова, язик — не помело.Балакун, мов дірява бочка, нічого в собі не задержить.
ми часто згадуємо в розмові слово «природа». і у кожної людини це слово викликає тільки приємні асоціації та спогади: луки з польовими квітами, білокорі берізки, чисті струмочки й озера, ліси з передзвоном пташиних голосів.
дійсно, спілкуючись з живою природою, людина відпочиває душею. міські жителі, відвідуючи музеї та виставки картин, милуються насамперед пейзажами відомих митців — великих майстрів пензлю.
сама природа вчить нас цінувати красу й мистецтво, а головне — берегти їх. але не завжди ми можемо захистити прекрасне. найчастіше з нашої вини — вільної або мимовільної — гинуть ліси, річки, тварини, птахи, забруднюється повітря. і це далеко не повний перелік руйнівного впливу людини на рідну природу. гублячи природу, людина не усвідомлює, що гине сама. адже її здоров’я і добра доля залежать від навколишнього середовища.
тому кожен з нас зобов’язаний завжди пам’ятати про це, повинен вміти бути вдячним. тож, будемо берегти природу — кожен в міру своїх сил і можливостей. ми маємо піклуватися про майбутнє нового покоління. хотілося б, щоб і воно могло побачити й оцінити цю незрівнянну красу матінки-природи.
не вір словам , а вір ділам
семеро одного не ждуть
хто питає, той не блудить
не зазнавши гіркого, що ти знаєш про солодке?
чули дзвін та не узнали, де він
не знав, не знав та й забув
моя хата скраю, я нічого не знаю
якщо на своєму язиці не втримаєш, то на чужий не сподівайся
горе тому жить, хто життям не дорожить:)
Як овечка: не мовить ні словечка.Не так то він діє, як тим словом сіє.Кого не б'є слово, тому й палиця не За грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся.Впік мене тим словом, не треба й вогню.Дурний язик — голові не приятель.Не гріє мене кожух, лиш слово гріє й тішить.Не кидай слова на вітер.Слово — не полова, язик — не помело.Балакун, мов дірява бочка, нічого в собі не задержить.
ответ:
ми часто згадуємо в розмові слово «природа». і у кожної людини це слово викликає тільки приємні асоціації та спогади: луки з польовими квітами, білокорі берізки, чисті струмочки й озера, ліси з передзвоном пташиних голосів.
дійсно, спілкуючись з живою природою, людина відпочиває душею. міські жителі, відвідуючи музеї та виставки картин, милуються насамперед пейзажами відомих митців — великих майстрів пензлю.
сама природа вчить нас цінувати красу й мистецтво, а головне — берегти їх. але не завжди ми можемо захистити прекрасне. найчастіше з нашої вини — вільної або мимовільної — гинуть ліси, річки, тварини, птахи, забруднюється повітря. і це далеко не повний перелік руйнівного впливу людини на рідну природу. гублячи природу, людина не усвідомлює, що гине сама. адже її здоров’я і добра доля залежать від навколишнього середовища.
тому кожен з нас зобов’язаний завжди пам’ятати про це, повинен вміти бути вдячним. тож, будемо берегти природу — кожен в міру своїх сил і можливостей. ми маємо піклуватися про майбутнє нового покоління. хотілося б, щоб і воно могло побачити й оцінити цю незрівнянну красу матінки-природи.