На літніх канікулах у мене була справжня пригода. Ми з друзями врятували двох маленьких щенят. Сталося все так. Ми йшли по вулиці в приватному секторі. Біля сміттєвого контейнера я почув дивний писк. Ми з'ясували, що писк доноситься з мішка чорного кольору, який лежав поруч у кущах. У мішку був хтось живий. Ми розв'язали мішок і знайшли там двох маленьких щенят. Щенята не були сліпими, навіть обросли шерстю. Вони були гарними, чорні з рудим. Напевно, хтось із їхніх батьків був вівчаркою. І ми з моїми друзями Оленою і Антоном вирішили їх прилаштувати в добрі руки. Ми стали дзвонити, ходити по знайомих, родичах, яким могла знадобитися собака. Але нікому цуценята не були потрібні. Так цілий день пройшов, ми забігали додому тільки поїсти. Ми вже просто зневірилися. Як раптом одна знайома тьотя Люда, у якої свій будинок, сказала: «А стривайте, я запитаю чоловіка». Вийшов дядько Саша, подивився щенят і взяв одного в господарство! Як ми раділи! Але другого цуценя ніхто не брав. Дядько Ігор, знайомий, дав пораду: не хочуть брати безкоштовно, так продайте його на ринку. Вночі цуценя був у Олени, а вранці ми пішли на ринок його продавати. Мені мама сказала, що толку з цього не буде, що цуценя куплять ті, хто робить шаурму! На ринку ми стали біля стінки, посадили цуценя в коробку і призначили ціну в сто рублів. Всі продавці над нами сміялися і говорили, що цуценята даром нікому не потрібні. Невдовзі до нас підійшов дядько. Він приїхав на машині з села, торгував насінням і почув про цуценя. Він купив його у нас. Ми спеціально ходили подивитися, чи не на шаурму він продає. Так ми пристроїли щенят в хороші руки.
Сталося все так. Ми йшли по вулиці в приватному секторі. Біля сміттєвого контейнера я почув дивний писк. Ми з'ясували, що писк доноситься з мішка чорного кольору, який лежав поруч у кущах. У мішку був хтось живий. Ми розв'язали мішок і знайшли там двох маленьких щенят.
Щенята не були сліпими, навіть обросли шерстю. Вони були гарними, чорні з рудим. Напевно, хтось із їхніх батьків був вівчаркою. І ми з моїми друзями Оленою і Антоном вирішили їх прилаштувати в добрі руки.
Ми стали дзвонити, ходити по знайомих, родичах, яким могла знадобитися собака. Але нікому цуценята не були потрібні. Так цілий день пройшов, ми забігали додому тільки поїсти. Ми вже просто зневірилися. Як раптом одна знайома тьотя Люда, у якої свій будинок, сказала: «А стривайте, я запитаю чоловіка». Вийшов дядько Саша, подивився щенят і взяв одного в господарство! Як ми раділи!
Але другого цуценя ніхто не брав. Дядько Ігор, знайомий, дав пораду: не хочуть брати безкоштовно, так продайте його на ринку. Вночі цуценя був у Олени, а вранці ми пішли на ринок його продавати. Мені мама сказала, що толку з цього не буде, що цуценя куплять ті, хто робить шаурму! На ринку ми стали біля стінки, посадили цуценя в коробку і призначили ціну в сто рублів. Всі продавці над нами сміялися і говорили, що цуценята даром нікому не потрібні.
Невдовзі до нас підійшов дядько. Він приїхав на машині з села, торгував насінням і почув про цуценя. Він купив його у нас. Ми спеціально ходили подивитися, чи не на шаурму він продає. Так ми пристроїли щенят в хороші руки.