Тільки-но починало світати, мати, вмившись, зодягала чисту сорочку, підв'язувалася вишитим фартухом і вилазила
на лежанку. Я крізь сон чув її лагідну приповідку: «Ну ось
і зійшов святець, аж віко підпер!». Незабаром кімната
освітлювалася живими зайчиками, спалахували сухі дрівцята,
потріскуючи голосними пострілами. Піч гоготіла, коли полум'я
лизало своїм язиком челюсті.
Доки варилося снідання, мати місила тісто. То було
цікаве видовисько. Материні руки раз по раз занурювалися
в діжу, од чого ослінчик аж двигтів. Тісто вимішувалося,
крутішало. Коли воно нарешті ставало в'язким, як гума, і вже
важко було працювати руками, мати призупиняла роботу,
будила свою родину й годувала сніданком. Поснідавши,
батько йшов на роботу, а я біг на кінець городу, щоб наламати
широких капустяних листків. За цей час в оселі вже стояв
паркий дух. На засланому простирадлом ліжкові, а поверх
ще й рушником, пузатилося кілька кругленьких паляничок.
Мати була вся в роботі. Легкими рухами рук вона витягувала
опецьок тіста, вмокала у воду руки, щоб воно не прилипало, й,
перекидаючи з однієї долоні в другу, формувала круглу, наче
сонце, хлібину. Злегка поплескавши верхівку, ненька клала
паляницю на рушник. Робила вона це так вправно, що я навіть
не встигав уволю надивитися.
Доки мати викачувала останню, найменшу паляничку,
що призначалася мені, я біг за лопатою і, внісши, приставляв
її до печі. На лопату клали капустяний листок, змащений
олією або притрушений борошном, й усаджували хлібину. Біле
тісто паляниці нариз обдувало гарячим духом печі. Нагнічені
челюсті покліпували, паче в безмісячну ніч зорі. Іскорками
розжареної сажі здригався жар. Зробивши виделкою кілька
в, мати шугала лопату з хлібиною в гарячу утробу
печі; потім другу, третю, аж доки не сховалася за челюстями й
моя паляничка.
Стисло переказати за планом
Надо сделать до 14:00
Объяснение:
сейфуллин ат үстінде бір ғана емес ұйымдар туралы заң азаматтық және әкімшілік істер жөніндегі апелляциялық сот алқасының судьясы бола алмайды осы аптада осы айда барлық күндерде мұхтар әуезов семейдегі қоғамдық қоры ұрпақ тәрбиесі кафедрасы гуманитарлық факультетінің оқытушылары ақпарат мемлекеттік сатып алулар таран ауданы әкімдігі исатай ауданы махамбет ауданы әкімдігі мақат ауданы әкімінің орынбасары а анықтама тел табыс тілеймін баршаңызға жаңа жетістіктер жылдық есеп мем және әлеуметтік бағдарламалар бөлімі мм жалпы ақпарат мемлекеттік органның ағымдағы жөндеу жұмыстарына қайта кірісті шымкенттегі назарбаев мектебіне қабылдау рәсімі қолданылмайды мен жаңалықтар құрылымы сыбайлас жемқорлықпен құқық бұзушылықтардың қандайын болса да жасаған жағдайда сайтқа сілтеме жасау
Даринка була жвавою, веселою і розумною дівчинкою. Вона дуже любила природу. Та це і не дивно. Адже жила дівчинка в лісі. Вона була дочкою лісника.
Друзями Даринки були дерева і квіти, білочки та зайчики, маленькі козуленята, яких тато забирав додому, бо лихі люди вбивали їх матусь – козуль. Дівчинка доглядала за звірятами, годувала птахів, лікувала дерева та кущі. Всі любили дитину і тому вона ніколи не помічала своєї вади: у дівчинки на щоці була велика червона пляма, яка спотворювала її обличчя.
Якось до лісу завітали діти. Вони бігали, кричали, гралися. Недалеко допомагала таткові Даринка заготовляти сіно для козуль та оленів. Вона вибігла до дітей. Всі зупинилися, уважно подивилися на дівчинку і почали знайомитися. Тільки Мишко не подав дівчинці руку. Він сказав:
- Ти дуже потворна, повертайся до свого лісу. Ми не будемо з тобою гратися.
Даринка не зрозуміла, чому її так назвали, адже ніхто ніколи не говорив їй про її ваду. Вона повернулася і пішла, відчуваючи, що не всі їй тут раді.
Діти подивилися на Мишка з осудом, а Галинка сказала:
Для чого ти так зробив? Навіщо образив дівчинку?Я ж сказав правду! – здивувався Мишко.Правда деколи буває гіршою за кривду. Подумай про це - відповіла Галинка і побігла вслід за Даринкою.