Ми протягом віків сперечаємося з теми добра і зла, так і не дійшовши спільного висновку, і здається, ці суперечки ніколи не закінчаться. Звісно, більшість ще з казочок у дитинстві привчається бути добрими і хорошими, проте життя не є справедливим, отож не треба дивуватися, якщо у світі трапляється щось погане. Боротьба людей як сторін світлих і темних сил не матиме кінця, бо її кінець означає занепад, бо кінець боротьби означає кінець прогресу та руху вперед. Бажаєш розвиватися - грай з сильнішим суперником. Ось так і співіснують у нашому світі сторонники доброти, милосердя, вірності й надії, напротивагу яким існують зло, безнадія, агресія і заздрість. Помилковим було б вважати, що всі люди діляться на "хороших" і "поганих", бо у кожному з нас є світла і темна сторона, але важливо те, яку ми обираємо. Так живуть у вічній боротьбі прихильники двох життєвих шляхів. Кожен з цих людей має свої погляди, думки, які відстоює, усі вони правильні і помилкові одночасно. А існують люді сірі, байдужі. Які не обрали собі жодного з запропонованих життям шляхів. Якщо чорний - то зло, білий - добро, то сірий - щось середнє, і саме ця середина не є золотою. Ці люди збились із шляху й блукають, блукають у темряві, а як наткнеться на таке чиясь душа палка, гаряча, то відчує самий холод і байдужість. Це гірше, ніж зло, гірше, ніж будь-які його прояви. То як впізнати таку людину? Просто: дивитись у дзеркало душі - очі, і якщо це дзеркало пусте й не бачить нічого перед собою, крім темряви, то минайте, минайте його. Тяжко буде врятувати таку загублену душу, світло тисячі ліхтарів не вразить її. Вона сіра. Безкольорова. Сірий колір не личить у якості кольора душі. Одяг можна носити сірий, будеш собі неначе перепілочка гарний. Та чи має сенс зовнішня краса, коли очі твої холодні, мертві?
Так живуть у вічній боротьбі прихильники двох життєвих шляхів. Кожен з цих людей має свої погляди, думки, які відстоює, усі вони правильні і помилкові одночасно. А існують люді сірі, байдужі. Які не обрали собі жодного з запропонованих життям шляхів. Якщо чорний - то зло, білий - добро, то сірий - щось середнє, і саме ця середина не є золотою. Ці люди збились із шляху й блукають, блукають у темряві, а як наткнеться на таке чиясь душа палка, гаряча, то відчує самий холод і байдужість. Це гірше, ніж зло, гірше, ніж будь-які його прояви. То як впізнати таку людину? Просто: дивитись у дзеркало душі - очі, і якщо це дзеркало пусте й не бачить нічого перед собою, крім темряви, то минайте, минайте його. Тяжко буде врятувати таку загублену душу, світло тисячі ліхтарів не вразить її. Вона сіра. Безкольорова. Сірий колір не личить у якості кольора душі. Одяг можна носити сірий, будеш собі неначе перепілочка гарний. Та чи має сенс зовнішня краса, коли очі твої холодні, мертві?