Наше життя минає непомітно. Сьогодні я хотів би повернути вчорашнє, та це неможливо. Хіба що хтось збудує машину часу і здійсниться мрія багатьох - повернутися у своє дитинство, свої юні студентські роки. Але, на жаль, це призвело б до непоправних наслідків: катастрофи, війни, хвороби тощо. Я вважаю, що яскраві моменти створюємо ми - люди. Тому яскраве запам'ятовується найкраще. Це ті моменти, заради яких варто жити: незабутні дитячі враження від сонячного лоскотання, жалючої кропиви, духмяних квітів і трав, легенького вітерцю під час купання у річці; злети і падіння шкільного періоду; подорожі світом. Час від часу я пригадує все, що зі мною були. Це доволі цікавий процес. Перебираю світлини свого життя так, ніби гортаю їх за до планшета. Отже, творцями митей є ми самі. Якщо ми не пригадуватимемо минулого, ми не матимемо майбутнього. Наостанок скажу словами Ліни Костенко: "І час летить, не стишує галопу (...) А ми живі, нам треба поспішати".
Українська хата в процесі свого розвитку пройшла шлях від приземкуватої землянки до чепурної оселі з білими стінами, вишневими садками, рушниками, мальованими коминами і запахом рути-м'яти на долівці.
Внутрішнє убранство українського житла мало свої особливості.
Головною спорудою в хаті була піч. По діагоналі від печі розташовувався парадний кут, де були ікони, прикрашені рушниками, квітами, пахучим різнотрав'ям.
У багатьох селах сволоки, стелю, піч розписували орнаментом.
За станом печі оцінювали господиню. У народі казали: яка піч— така і господиня, не змащена в хаті піч— все одно що не вмита дівчина.
Я вважаю, що яскраві моменти створюємо ми - люди. Тому яскраве запам'ятовується найкраще. Це ті моменти, заради яких варто жити: незабутні дитячі враження від сонячного лоскотання, жалючої кропиви, духмяних квітів і трав, легенького вітерцю під час купання у річці; злети і падіння шкільного періоду; подорожі світом.
Час від часу я пригадує все, що зі мною були. Це доволі цікавий процес. Перебираю світлини свого життя так, ніби гортаю їх за до планшета.
Отже, творцями митей є ми самі. Якщо ми не пригадуватимемо минулого, ми не матимемо майбутнього. Наостанок скажу словами Ліни Костенко: "І час летить, не стишує галопу (...) А ми живі, нам треба поспішати".
Українська хата в процесі свого розвитку пройшла шлях від приземкуватої землянки до чепурної оселі з білими стінами, вишневими садками, рушниками, мальованими коминами і запахом рути-м'яти на долівці.
Внутрішнє убранство українського житла мало свої особливості.
Головною спорудою в хаті була піч. По діагоналі від печі розташовувався парадний кут, де були ікони, прикрашені рушниками, квітами, пахучим різнотрав'ям.
У багатьох селах сволоки, стелю, піч розписували орнаментом.
За станом печі оцінювали господиню. У народі казали: яка піч— така і господиня, не змащена в хаті піч— все одно що не вмита дівчина.