Що таке байдужість? Що таке жорстокість? Це ланки одного ланцюга або це різні речі?
Є багато якостей притаманних тільки людині. Не останнє місце серед них займає байдужість. Що ж це таке? Наскільки воно постійно в характері людини? Або це швидкоплинний порив? Байдужість і байдужість, це одне і теж. Чи може бути хорошою людиною і громадянином той, який байдужий до оточуючих. Байдужий до подій навколо нього? Відповідь одна. Така людина не може бути хорошим. У нього відсутня доброта і співчуття. Він не здатний до і надати увагу.
У сучасному суспільстві жорстокість засуджується. Але чи всі помічають і засуджують байдужість? Воно поширюється, сьогодні ми пройшли повз бабусі з важкою сумкою, повз замерзаючого в заметі кошеня, завтра ми вже будемо байдужі до страждань і болю. І світ навколо нас зміниться. Всі будуть стурбовані лише собою. Сьогоднішнім днем. Що за справу до тих, хто буде жити після нас? Вирубаємо лісу, нам сьогодні так зручно, осушимо болота – а навіщо вони нам? Що нам за справу до тварин і рослин, занесених до Червоної книги? На наш вік вистачить! Ось чому страшно байдужість. Воно породжує жорстокість думок і вчинків. Після нас хоч потоп! Така приказка байдужих і байдужих людей
Байдужість дуже руйнівно. Особливо небезпечно воно всередині суспільства, всередині колективу, всередині сім’ї. Байдужа людина, він як би порожній. Без емоцій, без жалю, без переживань. І зробити те йому нічого не можна, так як йому все одно, що там йому намагаються довести або пояснити. Навіщо йому винаходити – то, адже йому і так добре. Навіщо намагатися поліпшити життя – день прожив, та й добре. Уявіть, що сталося б зі світом, якби в ньому переважали байдужі люди. Так ми б уже давно деградували і може скотилися б на самий низ еволюційної драбини.
Але озирнувшись навколо, ми з полегшенням розуміємо – все не так уже й погано. Байдужих набагато менше, ніж людей небайдужих до того, що відбувається. Прогрес не стоїть на місці. У спорті ставлять нові рекорди. Гасять пожежі і висаджують нові ліси. Організовують нові заповідні зони для рослин і тварин. Створюють благодійні фонди для хворих і слабких.
На закінчення цього міркування робимо висновок – байдужість, це найвища жорстокість. Життя не прощає байдужості до себе. Так само як і навколишнє середовище не прощає байдужості і жорстокості. Все повернеться до нас бумерангом. І повірте, буде боляче.
Що таке байдужість? Що таке жорстокість? Це ланки одного ланцюга або це різні речі?
Є багато якостей притаманних тільки людині. Не останнє місце серед них займає байдужість. Що ж це таке? Наскільки воно постійно в характері людини? Або це швидкоплинний порив? Байдужість і байдужість, це одне і теж. Чи може бути хорошою людиною і громадянином той, який байдужий до оточуючих. Байдужий до подій навколо нього? Відповідь одна. Така людина не може бути хорошим. У нього відсутня доброта і співчуття. Він не здатний до і надати увагу.
У сучасному суспільстві жорстокість засуджується. Але чи всі помічають і засуджують байдужість? Воно поширюється, сьогодні ми пройшли повз бабусі з важкою сумкою, повз замерзаючого в заметі кошеня, завтра ми вже будемо байдужі до страждань і болю. І світ навколо нас зміниться. Всі будуть стурбовані лише собою. Сьогоднішнім днем. Що за справу до тих, хто буде жити після нас? Вирубаємо лісу, нам сьогодні так зручно, осушимо болота – а навіщо вони нам? Що нам за справу до тварин і рослин, занесених до Червоної книги? На наш вік вистачить! Ось чому страшно байдужість. Воно породжує жорстокість думок і вчинків. Після нас хоч потоп! Така приказка байдужих і байдужих людей
Байдужість дуже руйнівно. Особливо небезпечно воно всередині суспільства, всередині колективу, всередині сім’ї. Байдужа людина, він як би порожній. Без емоцій, без жалю, без переживань. І зробити те йому нічого не можна, так як йому все одно, що там йому намагаються довести або пояснити. Навіщо йому винаходити – то, адже йому і так добре. Навіщо намагатися поліпшити життя – день прожив, та й добре. Уявіть, що сталося б зі світом, якби в ньому переважали байдужі люди. Так ми б уже давно деградували і може скотилися б на самий низ еволюційної драбини.
Але озирнувшись навколо, ми з полегшенням розуміємо – все не так уже й погано. Байдужих набагато менше, ніж людей небайдужих до того, що відбувається. Прогрес не стоїть на місці. У спорті ставлять нові рекорди. Гасять пожежі і висаджують нові ліси. Організовують нові заповідні зони для рослин і тварин. Створюють благодійні фонди для хворих і слабких.
На закінчення цього міркування робимо висновок – байдужість, це найвища жорстокість. Життя не прощає байдужості до себе. Так само як і навколишнє середовище не прощає байдужості і жорстокості. Все повернеться до нас бумерангом. І повірте, буде боляче.