Багатьох українських письменників і поетів хвилювала й хвилює проблема стосунків людини і природи. Як ніхто інший, вони гостро відчувають красу й ніжність природи, палітру її фарб, настрій й багату живу душу. Так її відчував і видатний український поет Максим Рильський. Він щиро захоплювався красою української природи. Для нього вона була живою істотою, дорогим і близьким другом. Свої почуття він розкрив у поезії « Розмова з другом », у якій висловлює свої думки щодо стосунків між людиною і природою.
Поезія розкриває враження ліричного героя від відвідування лісу. Він зворушений тим, як зустрів його цей велетень. Такого щирого прийому герой не очікував. Ліс розкрив йому свої багатства, показав Справжню красу. Птахи заспівали гостю найкращих пісень:
Ліс зустрів мене як друга Горлиць теплим воркуванням, Пізнім дзвоном солов'їним, Ніжним голосом зозулі...
А дерева своїм розкішним листям дарували поетові тінь і затишок, спокій і легкість:
Ліс зустрів мене як друга Тінню від дубів крислатих. Смутком білої берези, Що дорожчий нам за радість...
Як до оберегу людського життя звертається автор до лісу. Адже він мудрий і величний. Він несе людям силу і життя, оберігає чистоту стосунків і щире кохання. Але ліричний герой говорить не лише за себе. Він бере відповідальність за все людство. Герой усвідомлює, що людська діяльність може завдати природі великої шкоди. Він не говорить про її помсту, а лише закликає до справедливого й розумного використання природних дарів:
А за кожну деревину, Що піде нам на будови... ...Ми нові гаї посадим, Щоб земля була весела...
Вірш мені здався легким і щирим. Автор закликає дбайливо й турботливо ставитися до найближчого нашого сусіда — природи, яка залежить від нас, людей, і від якої так само залежить усе людство.
Поезія розкриває враження ліричного героя від відвідування лісу. Він зворушений тим, як зустрів його цей велетень. Такого щирого прийому герой не очікував. Ліс розкрив йому свої багатства, показав Справжню красу. Птахи заспівали гостю найкращих пісень:
Ліс зустрів мене як друга
Горлиць теплим воркуванням,
Пізнім дзвоном солов'їним,
Ніжним голосом зозулі...
А дерева своїм розкішним листям дарували поетові тінь і затишок, спокій і легкість:
Ліс зустрів мене як друга
Тінню від дубів крислатих.
Смутком білої берези,
Що дорожчий нам за радість...
Як до оберегу людського життя звертається автор до лісу. Адже він мудрий і величний. Він несе людям силу і життя, оберігає чистоту стосунків і щире кохання. Але ліричний герой говорить не лише за себе. Він бере відповідальність за все людство. Герой усвідомлює, що людська діяльність може завдати природі великої шкоди. Він не говорить про її помсту, а лише закликає до справедливого й розумного використання природних дарів:
А за кожну деревину,
Що піде нам на будови...
...Ми нові гаї посадим,
Щоб земля була весела...
Вірш мені здався легким і щирим. Автор закликає дбайливо й турботливо ставитися до найближчого нашого сусіда — природи, яка залежить від нас, людей, і від якої так само залежить усе людство.