А справа була така, ми з Микиткою вирішили що в неділю підемо в навколосвітню подорож. П'ятниця та субота минали дуже довго здавалось, що кожна година тривала вічність.А коли нарешті настала неділя, ми були щасливі, ми зібрали речі, їжу, я вирішив незаморочуватись і взяв два тістечка, а Микитка тьох літрову банку компоту.Вирушили ми в дорогу о восьмій ранку і вирішили що краше йти лісом. Зайшовши в ліс нас дуже здивувала тиша, здавалось що всі птахи замерли в очікуванні чогось. Поблукавши по лісу деякий час ми зрозуміли що заблукали. Навкруг починало сутиніти і нас невтішала перспектива ночівлі в лісі поряд з голодними хижаками, Я запропонував йти прямо і тут в хащах щось зашуміло, цей звук наче відлуння лунав у голові знов і знов, ми присіли за землю і вже хотіли кричати, як з кущів вийшов Микитин батько з ліхтарем в руках. Виявляється нас з самісінького ранку шукали по всьому селі. Звісно вдома ми отримали нагоріхи, але однако ми спали у власних м'якеньких ліжечках, а не в лісі. А ми з другом вирішили що більше ніколи неподомось самі в навколосвітню подорож.
У наших лісах, у садах і левадах живе багато різних птахів і дрібних звірів. Розлогі степи і просторі пахучі луки з численними озерами й річками, що густо поросли осокою, очеретом та кущами - теж добрий притулок для дичини. Тут є багато всякої птиці, риби, диких бджіл, невеликих звірків. Тому не дивно, що є багато охочих постріляти в пташок, ловити рибу, зібрати дикий мед та полювати на звірів, особливо на зайців. Але якщо люди будуть і надалі поводитися з природою, як загарбники, грабуючі її багатства, то дуже скоро не залишиться ані дічини, ані риби. Як то кажуть, людина - це найстрашніший хижак, бо може згубити усе живе. Тому треба не тільки брати у природи, але піклуватися про те, щоб наші нащадки успадкували від нас багатий край, а не пустелю.
