Твір-роздум за темою "Немає на світі України, немає другого Дніпра"
Початок:
Немає на світі України, немає другого Дніпра... Здається, Тарас Шевченко не міг народитися ніде, окрім своєї милої України. Він ніколи не був у минулому, а завжди тільеи в сьогоднішньому і майбутньому. Поки сходить сонце, буде жити вічне й правдиве слово Кобзаря. Вітер нехай доносить до тнбе чарівну українську пісню, а сивий Дніпро розповідає про милу Україну.
Треба продовження 1,5 - 2 сторінки​​

Ось і закінчилися новорічні канікули. Дуже багато цікавого відбулося в цей період. Для початку розповім про те, як я зустрів Новий Рік.30 грудня ми з татом пішли за ялинкою. Дуже довго вибирали, і нарешті, вибрали пухнасту сосну невеликого росту. Коли прийшли додому, тато відразу поставив її на столик в кутку зали. Я взявся прикрашати ялинку гірляндою, яка яскраво світиться, красивими ялинковими іграшками і білим струмливим дощиком. До того моменту, коли я закінчив наряджати ялинку і прикрасив зал зі своєю кімнатою, мама прийшла з роботи. Я взявся допомагати їй готувати різні страви до новорічного столу.Сам Новий Рік я святкував у домашньому колі: з мамою, татом і сестричкою. Ми слухали новорічне привітання президента, годинник пробив 12 і я загадав бажання, яке має збутися цього року. Дід Мороз приніс мені під ялинку футбольний м'яч, книгу з повістю Артура Конан Дойля «Собака Баскервілей», красиві зошити і багато солодощів. Загалом, все те, що я хотів. А наступного дня ми пішли в гості до бабусі з дідусем – привітали їх з Новим Роком, а потім поїхали на виставу біля ялинки на центральній площі міста. Там влаштовували конкурси Дід Мороз зі Снігуронькою, ми з ними водили хороводи, співали пісні. Я розповів вірш Дідові Морозу і він мені подарував фотоальбом.В інші дні я гуляв у дворі зі своїми друзями. Ми ліпили сніговика, грали в сніжки і каталися з гірки на санчатах. Також я ходив з батьками на каток. Хоч я не дуже гарно вмію кататися і був там вперше, мені дуже сподобалося і я із задоволенням піду ще раз, коли мама з татом дозволять.

Одного разу я почула дуже захоплюючу історію від свого старого мудрого дідуся. Розповідь ця була про жорстоку Другу світову війну, яка розпочалася першого вересня тисяча дев'ятсот тридцять дев'ятого року і з першого дня свого початку забрала сотні тисяч невинних людських життів. Мого дідуся, тоді ще молодого юнака, який і гадки не мав, що відбувалося, забрали служити в німецькі війська. Слухаючи його історію, я ніби сама пройшлася по залитому кров'ю полі бою, відчула серцебиття кожного солдата, який був злякани і виснаженим, але продовжував боротися за життя, почула голосні ридання матерів і жінок, які з кожним днем втрачали своїх рідних. На моє дивне питтання чи жаліє дідусь, що був на війні, від відповів: "ні!". Дідусь сказав, що саме війна показала йому справжне життя людей, всю жорстокість землі. Саме на фронті він знайшов однодумців і справжніх друзів, які готові були буквально закрити собою міни чи гранати, рятуючи безпомічних людей. Ця жахлива війна навчила дідуся бути справжньою людиною і цінувати кожну хвилину свого життя. Дослухавши його розповідь, я протягом довгого часу думала про незабутні події Другої світової війни і з кожним днем усвідомлювала все більше і більше, що мій дідусь - творець світової історії.

Вибачте, я не зразу проситала, що в науковому стилі