Моє життя постійно дарує мені сюрпризи. Багато чого було і відбуло.
Найбільше хочеться завдячити за це моїм друзям.
Пам'ятаю як ми сходилися. Відчуття жару, впевненості буття, емоційної близькості та млявої ефорії. Незабутньо.
Це була компанія товаришів у коридорі. Це була наша гра життя.
Андрій любив шахи, я - футбол. А як же ми і без Валика? Він сміючись ніс нам свіжоспечені пиріжки зі столової. Поїли. Класно. Тепер на геометрію. Тут поле. Гармонія кутів та вулиць. Усмішки товаришів. А я формую сталу мого щастливого моменту.
Щира творча дружба між Дмитром Яворницьким та Іллею Рєпіним тривала більше сорока років. Вони були земляками, але вперше познайомилися в Санкт-Петербурзі 1887 року. Рєпін підсів до Яворницького, прибув до вечора на річницю народження Тараса Шевченка і ,після задушевної розмови, розповів про свою роботу над картиною про запорожців, які пишуть відповідь на грізний наказ султана припинити наскоки на Крим. Побувавши в майстерні художника, Явоницкий, як справжній знавець Запорозької історії, запропонував йому написати велику картину, в якій би відбилася вся історія боротьби українського народу проти турецько-татарської агресії. Рєпіну не вистачало наочних матеріалів для роботи таких масштабів, але це не зупинило їх. Явоницкий зібрав до того моменту значну колекцію історичних цінностей тих часів і з готовністю запропонував її художнику в якості наочних посібників. Він так само приводив у майстерні своїх знайомих, які відповідали зовнішнім уявленням про жителів того часу, щоб вони позували Рєпіну. На створення картини пішло 12 років. Художник тричі приїздив в Україну і на Кубань. До Явоницкого, як знавця історії Запоріжжя, була справді безцінною. Їх дружба дала рясні плоди для Української культури. Рєпін ж передає в словах надії на розквіт України у мистецтві, адже цей народ має особливе право на особливе мистецтво.
Моє життя постійно дарує мені сюрпризи. Багато чого було і відбуло.
Найбільше хочеться завдячити за це моїм друзям.
Пам'ятаю як ми сходилися. Відчуття жару, впевненості буття, емоційної близькості та млявої ефорії. Незабутньо.
Це була компанія товаришів у коридорі. Це була наша гра життя.
Андрій любив шахи, я - футбол. А як же ми і без Валика? Він сміючись ніс нам свіжоспечені пиріжки зі столової. Поїли. Класно. Тепер на геометрію. Тут поле. Гармонія кутів та вулиць. Усмішки товаришів. А я формую сталу мого щастливого моменту.
Отже, дружба - це велике! Цінуймо її.
Щира творча дружба між Дмитром Яворницьким та Іллею Рєпіним тривала більше сорока років. Вони були земляками, але вперше познайомилися в Санкт-Петербурзі 1887 року.
Рєпін підсів до Яворницького, прибув до вечора на річницю народження Тараса Шевченка і ,після задушевної розмови, розповів про свою роботу над картиною про запорожців, які пишуть відповідь на грізний наказ султана припинити наскоки на Крим.
Побувавши в майстерні художника, Явоницкий, як справжній знавець Запорозької історії, запропонував йому написати велику картину, в якій би відбилася вся історія боротьби українського народу проти турецько-татарської агресії.
Рєпіну не вистачало наочних матеріалів для роботи таких масштабів, але це не зупинило їх. Явоницкий зібрав до того моменту значну колекцію історичних цінностей тих часів і з готовністю запропонував її художнику в якості наочних посібників. Він так само приводив у майстерні своїх знайомих, які відповідали зовнішнім уявленням про жителів того часу, щоб вони позували Рєпіну.
На створення картини пішло 12 років. Художник тричі приїздив в Україну і на Кубань.
До Явоницкого, як знавця історії Запоріжжя, була справді безцінною. Їх дружба дала рясні плоди для Української культури. Рєпін ж передає в словах надії на розквіт України у мистецтві, адже цей народ має особливе право на особливе мистецтво.