Українська мова,
Написати твір за даним обрамленням початок: прізвища, на жаль, не знаю. їй було, здається, сі бачу її болісні дитячі очі ( війна- не місце для жінок), пам'ятаю, спитав її ім'я. галинка. медсестро! сестро! ти не бачила того бою до кі закінчення: медсестрі галинці ( прізвище невідоме) було лише сімнадцять рокі вона не бачила того бою до кінця 50(фастом)
Щастя для будь-якої людини — це високооплачувана робота за спеціальністю, дім, дружина та здорові слухняні діти. Для більшості населення нашої планети — це головні показники щастя.
Але для того, щоб була гарна робота, треба з золотою чи срібною медаллю закінчити школу, вступити до університету (бажано на бюджет), відмінно вчитися впродовж усього навчального процесу, щоб отримати якісні та професійні знання. І ось, нарешті, закінчити навчання з червоним дипломом (зараз: диплом з відзнакою).
І все, що я перерахував, ще не головне! Найперша проблема, і якою зустрічаються молоді спеціалісти — це робота за спеціальністю. А ось у цьому і є великі труднощі... Уявіть, що ви — це один з випускників ХНПУ ім. Г. С Сковороди. Спочатку ви обов'язково працюєте декілька років в школі. Чи з'явиться у вас бажання залишитися вчителювати у цій чи будь-якій іншій школі з місячною зарплатнею в 250 гривень? Звісно, що ні! Тому що на ці копійки вам буде важко прогодувати і одягти себе, не говорячи вже про сім'ю. Я вважаю, що така низька заробітна плата — це знущання над людиною, тому що ці гроші не зроблять її щасливою, тільки навпаки.
Ми часто зустрічаємо на ринках міста продавців різних речей, які маю навіть дві виші освіти! Це жах! Що буде далі? Хто буде вчити дітей, лікувати хворих, будувати житло? Чи буде у такої країни майбутнє? Ніколи! Деякі вчені кажуть, що українській нації залишилось існувати 50-80, максимум 100 років! А ви подумайте самі: смертність у декілька разів перевищує народжуваність! Матері не хочуть народжувати, віддають рідних дітей у дитячі будинки з однієї причини — у них немає коштів, щоб прогодувати своїх крихіток! Де ж ти ходиш, щастя, зайди до нашої України!
Леся Українка понад тридцять рокiв вiддала творчостi. На цi ж роки припадає безупинне змагання з туберкульозом. Безперечно, i тяжка хвороба, і тривалі болі, і хвилинні радощі впливали на твори Лесі Українки, але ніколи вони не були виявом вузько особистого. Героїзм, з яким поетеса переборювала свої муки, непримиренність компромісів робили Лесю Українку наймужнішою серед численних тогочасних поетів. її поетичне слово служило визвольним ідеям народу і залишилося взірцем для поетичних поколінь. Простежуючи її творчість, ми розуміємо, що вона черпала сили, припадаючи до джерел народного життя та героїзму. Близька до визвольного руху Леся Українка віддавала йому всі сили і це, як відзначила ще дожовтнева «Рабо-чая правда», зробило її поетесою — другом робітників, поставило її в лави борців за повалення самодержавства і встановлення справедливого ладу. Леся Українка була поетесою-борцем. Вона писала про героїчних людей, про їхню відданість справі, про їхні поривання до волі. Героєм її творів ставав борець, обдарований поетичним, мистецьким хистом. Його думки і вчинки близькі й рідні самій поетесі. Велика художня і громадсько-політична сила цього узагальненого образу полягає в тому, що він втілює в собі те краще, що відзначало передових людей її часу. Ще змалку Леся Українка бачила людську недолю, яка викликала у неї не розпач, а бажання кращої яснішої долі. Думка про слово, що збудить вогонь у чиємусь серці, проймала її почуття. Мабуть, під цим впливом у Лесі Українки народжується тверде рішення:Так! я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть думи сумні!