Випишіть слова, у яких можливе чергування приголосних. ПЕРША БІБЛІОТЕКА НА РУСІ
Архітектурний комплекс XI - XVIII століть Софія Київська - одна з пам'яток минулого у стародавньому Києві. Центральна споруда цього комплексу - Софійський собор. В XI столітті був закладений цей собор за наказом Ярослава Мудрого на честь його перемоги над печенігами. Собор не тільки меморіал воїнської слави наших предків, а й неперевершений пам'ятник старовинної архітектури.
Важливим культурним центром східнослов'янської держави, починаючи з часів Ярослава, стає Софія. У Софійському соборі була перша відома нам бібліотека і свій скрипторій. Фундатором бібліотеки став Ярослав Мудрий.
Тоді ще не було друкарських верстатів, ще не настали часи Федорова, Гутенберга, Скорини. У майстернях-скрипторіях працювали переписувачі книг. Обладнували ці майстерні при княжому дворі та при монастирях. А де переписувалися книги, там вони й зберігалися.
Дуже часто засновниками таких бібліотек бували київські князі. Про князя Ярослава літописець розповідає: "Ярослав... любив книги і, багато їх переписавши, поклав у церкві святої Софії, котру сам створив".
За прихильність до наук народ назвав князя Мудрим, його портрет бачимо на кам'яній брилі, яка встановлена нащадками в дворі заповідника напроти Софійського собору у 1969 році. На честь заснування Ярославом Мудрим першої на Русі бібліотеки було споруджено цей пам'ятник. На камені викарбовано слова з літопису, у якому звеличується князь за те, що "сіяв у серцях людей книжні слова". На жаль, невідомо, яка доля спіткала це старовинне книгосховище, які саме книги були в бібліотеці Ярослава. Можемо дещо розповісти лише про одну книгу з бібліотеки князя. Це пам'ятка давньоруської писемності, яка пов'язана з далеким минулим Києва - "Реймське Євангеліє".
Відомо що Ярослав Мудрий уміло налагоджував дипломатичні стосунки з багатьма країнами, його двір мав високий авторитет. Дехто з королів (наприклад Норвегії, Франції, Угорщини) вважав за честь для себе поріднитися з великим князем. Так, посольство французького короля Генріха I у 1048 році прибуло до Києва просити руки князівни Анни Ярославівни. В далеку країну Анна повезла з собою багатий посаг. Та, як відомо з давніх переказів, з собою вона взяла ще одну коштовність - рукописне Євангеліє.
Ось який діалог відбувся у мене з народним артистом Богданом Ступкою. Він стояв переді мною упевнений, у прекрасно пошитому костюмі, стрункий, усміхнений, фізично розвинений. Цього дня у мене виникли непередбачені непорозуміння із знайомою дівчиною. І я тремтячим від хвилювання голосом звернувся до нього:
- Пробачте, Богдане Сильвестровичу, як, на Вашу думку, легше за все знайти потрібний ключик до серця дівчини?
- Що Ви маєте на увазі? - співчутливо відповів мені великий актор.
З почервонілим від ніяковості обличчям я сказав:
- Знаєте, є одна дівчина, яка втратила довіру до людей. Вона мені дуже подобається, і я хотів би повернути їй радість спілкування.
- Розумієте, молодий чоловіче, довіра повертається в процесі спілкування. Ви можете просто поговорити з нею відверто і щиро, сказати їй слова, які вона вже майже не сподівалася почути: ти дуже хороша, ти гарна, ти маєш чудовий голос (або ти чудово малюєш)... Найголовніше, щоб ці слова йшли від самого серця.
- І тоді вона мені повірить?
- Вона повірить, якщо відчує вашу щирість і бажання прийти на до
- То ви вважаєте, що правильно і вчасно сказані слова можуть зробити чудеса?
- Так, ваша розмова повинна бути чемною, ввічливою, задушевною, тактовною - і тоді до серця будь-кого з людей ви підберете ключик.
- Мені дуже сподобалися ваші неоціненні поради, я обов"язково ними скористуюся. Дякую вам, Богдане Сильвестровичу.
- Нехай щастить!
Я відчув себе досвідченим психологом, і був упевнений, що докладені зусилля принесуть свої бажані результати.
Якось, зовсім випадково, мені на очі потрапила репродукція картини Олександра Мурашка під назвою “Дівчина в червоному капелюсі”. Вана з першого погляду привабила мене незвичайною технікою малювання та витонченою майстерністю митця. Ця картина була написана широким і густим мазком, але в то й же час усі деталі на ній відрізняються соковитістю і впевненістю. А контраст яскравого червоного кольору капелюха і темних відтінків заднього плану картини створює живописний дзвінкий акцент. Саме сміливі зіставлення цих кольорів, інтенсивність червоних тонів, які врівноважують і приглушують глибокі і м’які чорні очі дівчини, вразили найбільш усього в цій картин. Якщо навіть не придивлятися до картини, перш за все впадає в очі червоний капелюх, який яскравою плямою виділяється на чорному фоні і контрастує з темним вбранням. Цей капелюх приваблює увагу і до обличчя дівчини, яке світиться глибоким спокоєм та зосередженням. Дівчина у червоному капелюсі дуже схожа на макову квітку на фоні темного українського поля. Енергія червоного кольору вигідно підкреслює молодість та красу дівчини, якій, скоріш за все, було близько вісімнадцяти років у той час, коли вона
вонапозувала художникові. Її обличчя не по віку серйозне і декілька розгублене, а чорні очі приваблюють погляд глядачів.
вонапозувала художникові. Її обличчя не по віку серйозне і декілька розгублене, а чорні очі приваблюють погляд глядачів.Вже пізніше мені довелося узнати, що Олександр Мурашко – видатний український митець кінця XIX – початку XX століття. Він народився в Києві, дитинство його пройшло на Чернігівщині, а творчістю Мурашко займався, подорожуючи по всьому світу. Весь час він експериментував с різними техніками малювання і більшість з них добре засвоїв. Своїм нащадкам художник залишив багато картин, які сьогодні можна побачити як в музеях та картинних галереях нашої країни, так і в приватних колекціях українських і іноземних цінителів живопису. Картину “Дівчина у червоному капелюсі” Мурашко написав у Парижі. МОЖЕШЬ КАК ТО СОКРАТИТЬ (В КРАТЦЕ)