Випишіть сполучення слів у три колонки залежно від того, як пишеться частина сполучника, що в дужках: 1) разом; 2) окремо; 3) через дефіс. Ненаб(то) вже ніч, тож(то) й думав він, дарма(що) не козак, тим(то) і часу нема, (про)те мовчу, сміх та(й) тільки, ото(ж) усе зваж, тільки(но) приніс, (тим)часом як усі мовчали, хоч(би) хто один, якби(то) сам, все(ж) прийду, як(би) не тин, ніби(то) якийсь палац, отож(бо) не будьмо злі, коли(б) сидів тут, та(ж) згодиться, тому(що) важливе, тому(то) і звернувсь до них, то(ж) будь розумним.
Ключ. В останньому слові кожного сполучення підкресліть останню букву. З цих букв прочитаєте закінчення вислову Олександра Олеся: “О слово рідне! Орле скутий! …!”

      1. разом: врозтіч, нарозхват, униз, уночі, допізна, натроє, чимдуж, декуди, напролом, відтепер, якнайкраще, щодня, аніскільки, мимохідь, насамперед, потихеньку, безперестанку.        2. окремо: по можливості, під гору, як слід, на жаль, таким чином, сам на сам, до лиця, по черзі, до речі, з розгону, на мить, уві сні, до сьогодні, до вподоби, за що, на вибір, без черги, по суті, до речі, без відома.       3. дефіс: ледве-ледве, по-сусідськи, по-людському, по-латині, хоч-не-хоч, ось-ось, десь-то, хтозна-як.

вулиця мого дитинства

    у кожної людини є найдорожчі місця в житті. для мене — це ву­лиця, на якій я виросла. зараз живу далеко звідти, але завжди пам'я­таю про неї і повертаюся туди.

    це маленька затишна зелена вулиця носить назву «соборна». духмяні грона білих акацій, п'янкий аромат жовтих лип, пухнастий цвіт струнких тополь, чарівні листя кленів — такою запам'яталася моя вулиця.

    наш колишній триповерховий будинок стоїть у затишному місці. у маленькому зеленому дворі багато яскравих квітів.

    запам'ятався мені на нашій вулиці і старовинний білий будинок із колись розкішним, а тепер, на жаль, занедбаним садом. де-не-де збереглися маленькі одноповерхові будиночки в квітучих деревах і густих кущах.

    нещодавно ми з мамою ходили нашою вулицею. початок її веде від дніпра, від нашої улюбленої набережної з красивим пам'ятни­ком — гордим вітрильником. у кінці вулиця знов повертає до річки через відому алею слави.

  яка краса на соборній восени! дерева стоять у багряному, жовто­му листі, яке потихеньку спадає додолу. йдеш по ньому, наче по пре­красному м'якому килимі. з дніпра доноситься свіже повітря. від­чуваєш незвичайний спокій і повне злиття з природою. такий мій рідний куточок у херсоні — вулиця соборна.